Чому україньке сміття - проблема не тільки Львова

Блоги

26.06.2017 12:53

Андрей Кокотюха, джерело: «Главред»

Блоги

​Якщо ви вийшли з дому й побачили купу сміття за найближчим рогом, ви не обов'язково живете у Львові.

У суботу, 24 червня, лідер парламентської фракції "Самопоміч" Олег Березюк та його колега Тарас Пастух припинили оголошене в понеділок, 19 червня, голодування. Ще одну учасницю депутатської акції протесту, Оксану Сироїд, раніше госпіталізували. Витриваліші чоловіки вирушили до рідного Львова, аби там скликати народне віче. Причина — критична ситуація, яка склалася у місті-мільйоннику з вивезенням сміття.

Двома днями раніше губернатор Львівщини Олег Синютка звернувся до мера Львова Андрія Садового з вимогою віддати сміття йому. Точніше — передати справу вивезення відходів та, відповідно, подолання гуманітарної катастрофи обласній раді. Навряд чи пан Садовий на це піде, інакше б ніякого віча не скликав. Одна з причин — 300 мільйонів гривень субвенцій, закладені на вивезення сміття в міському бюджеті. Тільки дурень від такого відмовиться, а мер Львова — людина мудра.

Проте й мудреці роблять помилки. Міський голова погано прорахував ситуацію торік, коли сталася аварія на Грибовицькому звалищі. Після чого продукти життєдіяльності львів'ян та численних гостей міста не було куди вивозити. Він негайно перевів "сміттєве" питання в політичну площину, хоча, за великим рахунком, до громади слід було відкрито звернутися ще рік тому. Діючи на випередження, Садовий з його зв'язками та повноваженнями мав змогу домовитися про створення нових полігонів — і паралельно благословити будівництво сучасного сміттєпереробного заводу. Тим більше, що подібні наміри озвучували незабаром після аварії, як говорилося й про бажання західних партнерів, передусім польських, зайти в проект фінансово.

Почни пан мер діяти так, нехай собі на збиток, нині він отримав би чималий запас передусім політичного капіталу. Якщо ж вірити як приватним розмовам, так і дописам у Facebook, пан Садовий озвучував потенційним партнером, м'яко кажучи, неприйнятні для них і прийнятні для себе фінансові умови. Інша версія, хоч вони можуть йти паралельно — міська влада Львова не мала наміру витрачатися на те, чого порівняно легко домогтися від влади центральної. Тобто, потрібний завод таки збудують, але — державним коштом, потім передавши на баланс міста. Коротше кажучи, виникло непереборне й цілком зрозуміле бажання отримати те, що хочеш, не вкладаючи жодної гривні.

Ламаючи списи довкола справжньої причини невирішення проблеми львівського сміття, її в такий спосіб не розв'язати. Так само не допоможуть згадані вище голодування та віче. Андрій Садовий вимагатиме від уряду наказу приймати відходи по всіх регіонах, не маючи при цьому жодного плану початку будівництва заводу чи бодай полігону, альтернативного грибовицькому. Прем'єр Володимир Гройсман нагадуватиме меру Львова про самоврядування й наявний бюджет. Наголошуючи: саме через розвиток місцевого врядування керівництво міст, сіл і селищ має повне право не приймати на свої терени чуже сміття. Тож нехай "Самопоміч" не шукає ніде змови та зради, а візьме й зробить, як закликала виборців. На фоні взаємних звинувачень хура, тобто, сміттєві гори в одному з туристичних центрів не лише України, а й Східної Європи, при цих баталіях залишиться й нині там — на вулицях.

І тут треба погодитися з дописувачами Facebook, котрі справедливо наголошують — аналогічні проблеми має, без перебільшення, кожен населений пункт України. Львівський колапс змусив заговорити про незручну проблему: за останніми даними, засмічено 7% території нашої держави. Це — 40 тисяч квадратних кілометрів, і погодьтеся: Андрій Садовий тут ні до чого. За чверть століття, від проголошення Незалежності, влада в центрі та на місцях звертала увагу на все, окрім справи утилізації твердих побутових відходів.

Якщо прийняти на віру версію пана Садового й визнати: центральна влада вдарила боляче, організувавши якимось чином підпал Грибовицького звалища й в такий спосіб почала упокорювати Андрія Івановича, можна легко піти далі. Виглядає, Петро Порошенко й Володимир Гройсман за попередньою змовою готові брати в заручники будь-яке місто, містечко чи село, де критикують владу чи вирощують політичних конкурентів. Або — просто задля "нагнути". Й почнуть через підставних найманців палити синім вогнем полігони Харкова, Маріуполя, Шепетівки, Берегового, Кагарлика, Чернігова, Кропивницького — список можна збільшувати до нескінченності.

Лояльним нема чого боятися. А ось тим, хто задумав власну політичну гру чи має окрему думку про президента й уряд, слід робити висновки з сумного досвіду пана Садового. Й починати страхуватися від подібного. Конкретно — прибирати підпорядковані своїй владі території, ще краще — справді превентивно будувати заводи, почати сортувати й переробляти сміття, розвивати програми з альтернативного палива тощо. Тоді лиходіям із Банкової та Грушевського доведеться влаштовувати диверсії вже на заводах, або — спеціальним указом не дозволяти їх будувати, щоб мати "сміттєвий вплив".

Нехай це все зринуло в уяві, й даний сценарій для кожного населеного пункту України — певною мірою апокаліптичний. Але гасло: "Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять" нині виглядає махровим популізмом. Бо поки законодавчо не створена культура викидання відходів, поки у нас не декларативно, а реально не почали дбати про сортування сміття, поки за порушення нема штрафів, які мають порушники, наприклад, Правил дорожнього руху, хтось не смітитиме. Хтось — злісно гидитиме. А хтось — і таких насправді більшість! — жбурлятиме обгортки, пакети, пластянки й пляшки під себе, в скверах та парках без лихої думки.

Просто люди на пострадянському просторі так звикли — не прибирати за собою. Й на цьому, виховному етапі, за сотнями тисяч таких несвідомих доведеться прибирати ретельно. І погодьтеся: якщо ви вийшли з дому й побачили купу сміття за найближчим рогом, ви не обов'язково живете у Львові.