Джессіка Малаті Рівера: Як наука та лідерство поєднуються в часи інформаційної війни

Рівера визначає лідерство в громадському здоров'ї як здатність долати розрив між академічною наукою та суспільством, яке вона покликана обслуговувати. Особливо це важливо в періоди, коли наукові дані стають політизованими, а громадська довіра до експертів підривається. Вона наголошує на необхідності сміливого та відкритого спілкування з політиками, громадськими організаціями та громадянами, щоб запобігти поширенню неправдивих тверджень та конспірологічних теорій.

Сміливість говорити правду в неспокійні часи

Говорити незручну правду, яка може суперечити певним політичним чи суспільним поглядам, часто вимагає значних особистих жертв. Джессіка Малаті Рівера зізнається, що її робота ставила під загрозу її безпеку та безпеку родини. Однак, попри це, вона вважає свою діяльність надзвичайно важливою. Вона прагне не спрощувати складні речі, а навпаки, підвищувати наукову грамотність людей, надаючи їм інструменти для навігації в сучасному інформаційному середовищі.

Ключовим для Рівери є розуміння того, що громадське здоров'я – це не лише боротьба з патогенами, але й з "інфодемією". Вона підкреслює, що інформація сьогодні не є нейтральною і часто є прискорювачем епідемій. Тому важливо не лише розробляти ефективні медичні інтервенції, а й працювати над відновленням довіри, особливо серед тих, хто мав негативний досвід взаємодії з системою охорони здоров'я.

Довіра, а не лише експертиза

У сучасному світі, де експертиза може сприйматися суб'єктивно, а люди часто обирають те, що їм більш знайоме, побудова довіри стає першочерговим завданням. Рівера наголошує на важливості слухати та розуміти індивідуальні потреби та страхи людей, а не лише вимагати довіри на основі свого статусу експерта. "Чи я заслуговую на довіру людей, до яких звертаюся?" – це питання, яке вона ставить собі.

Замість того, щоб покладатися виключно на дані, Рівера використовує силу сторітелінгу. Вона пояснює, що хоча "множина анекдотів – це не дані", індивідуальні історії мають значний вплив на прийняття рішень. Вона ділиться власним досвідом, зокрема материнства та боротьби з післяпологовою тривогою, щоб показати людську сторону науки та експертів, зміцнюючи зв'язок між ними та аудиторією.

Інвестиції в комунікацію та відбудова довіри

Рівера вважає, що громадське здоров'я має проблему з комунікацією, яка часто розглядається як другорядна. Вона наводить приклад фрази "Вакцини працюють, вакцини рятують життя", наголошуючи, що справжня комунікація полягає в перетворенні "вакцини" на "вакцинацію" через довірене повідомлення від довіреного джерела. Це вимагає прозорості, пояснення процесів розробки інтервенцій та розуміння того, що в сучасному світі довіра не може бути даністю.

Відбудова довіри – це довготривалий процес, який вимагає глибокого розуміння травм і болю минулих років. Рівера закликає до мультидисциплінарного підходу, залучаючи соціальних науковців, психологів та інших експертів. Вона вважає, що наука має бути більш прозорою, пояснюючи власні невизначеності та процес формування висновків, адже саме пошук відповідей на невідоме є суттю наукового методу.

Надія на нове покоління комунікаторів

Рівера надихається роботою молодого покоління вчених, які стають справжніми науковими комунікаторами. Вона підкреслює, що робота вченого неповна, якщо вона залишається закритою в стінах наукових установ. Необхідно створювати повторювані повідомлення, які люди можуть передавати один одному, роблячи науку доступною та зрозумілою для кожного. Це, на її думку, є запорукою надії на майбутнє, попри складне інформаційне середовище.

Навіть перед обличчям насильства, погроз та протистояння, Рівера нагадує собі та іншим, що наукові дані та докази залишаються на їхньому боці, на відміну від дезінформації. Вона наголошує на важливості робити невидиму роботу громадського здоров'я видимою, щоб уникнути її дефінансування та знецінення. Її особистий "чому" – це її діти, які надихають її робити складні речі зрозумілими, говорити про науку та справедливість, що завжди є правильним шляхом.