• EUR 31.00 | 31.45
  • RUR 0.44 | 0.47
  • USD 26.15 | 26.45

Криза парламентаризму в Україні

​Останній спектакль щодо спроб притягнення до відповідальності підозрюваних у злочинах народних депутатів показав повну неспроможність Парламенту до самоочищення.

Криза парламентаризму в Україні

Згоду на притягнення до відповідальності Парламент давав лише тоді, коли про це просили самі депутати (знаючи, що в корумпованій судовій системі їм вдасться уникнути покарання) або коли це було настільки очевидно, що було неможливо ігнорувати. І навіть після дачі згоди на зняття депутатської недоторканості у громади не з'являлося відчуття, що відповідальність підозрюваних у злочинах депутатів є можливою.

Весь цей скандал навколо зняття депутатської недоторканності є великим спектаклем, який зрежисовано в стінах адміністрації Президента під тиском західних партнерів, зокрема США. Але цей спектакль, який мав показати боротьбу з корупцією у стінах Парламенту, викрив неспроможність всієї влади до жодних змін в цьому напрямку.

Я навіть чую ці слова в стінах АП: "вони хочуть боротьби з корупцією, зараз ми їм покажемо цирк".

Дуже смішно на це дивитися. Ну добре, українських телеглядачів на декілька тижнів зайняли цим цирком. Деякі громадяни навіть на протести під стіни Парламенту сходили і втішилися якоюсь лише їм зрозумілою перемогою. Але невже наші очільники думають, що вся ця туфта якось переконає західних партнерів? Чи вони думають, що якось переконає українську громаду?

Мова не йде про чергове загострення політичної кризи в Україні. Мова йде про кризу інституту парламентаризму в Україні.

Головна причина цієї кризи – неспроможність вітчизняного Парламенту втримати довіру українського народу в останні кілька політичних циклів та вирішити при цьому найважливіші проблеми економічних, політичних, соціальних та культурних реформ в країні.

Мова також іде про відсутність рефлексії самих народних депутатів, які неспроможні осягнути цю проблему та самоочиститися, хоча б і подавши індивідуально у відставку.

Так, можна погодитися, що в критичні моменти української історії саме Парламент ставав місцем стабілізації і вирішення ситуацій політичної кризи. Але кожного разу це відбувалося лише тоді, коли за спинами парламентарів стояла незадоволена і налаштована дуже рішуче громада.

Коли українська громада протестними настроями, демонстрацією рішучості, а іноді і зброї, не тисне на народних депутатів, Парламент ефективно працювати не може.

Нинішній Парламент – найганебніший з усіх інших парламентів. І справа не в тому, що його склад якийсь особливий в сенсі злочинності чи зловживання народною довірою. Його склад, розбавлений людьми, що прийшли на хвилі Революції Гідності, можливо і кращий за попередні. Але вимоги до діяльності Парламенту значно зросли після Революції Гідності. А Парламент так і не зміг суттєво змінитися.

Рівень ігнорування нинішнім Парламентом закону та законності, громадської довіри та елементарного здорового глузду на тлі революції та війни просто безпрецедентний.

Коаліції де-юре не існує. Уряд обраний незаконно. Президент шляхом політичного тиску та, як свідчать публікації викривачів, прямої корупції створює парламентську більшість ad-hoc для голосування по важливих питаннях. Олігархічні парламентські групи та зокрема корумповане коло Президента в Парламенті продовжують наживатися на монополізмі та на державному примусі до цін на інфраструктурні послуги, і все це на тлі війни. Тиск громади та західних партнерів щодо боротьби з корупцією щонайперше в стінах Парламенту нахабно ігнорується. Жвавий процес реформ одразу ж після Революції Гідності зараз перетворився на процес генерації фейкових реформ або реформ під тиском МВФ, які не враховують реалії України.

Парламент постраждав найбільше, тому що він є найвідкритішою гілкою влади. Український Парламент перетворився на суцільний спектакль. Відтак парламентаризму в Україні майже не лишилося.

Звичайно поява телебачення та практики телетрансляцій зі стін парламентів дуже сильно вплинуло на перебіг роботи депутатів майже у всіх країнах світу, де є Парламенти та де парламентський процес висвітлюється публічно.

Але в українському Парламенті не залишилося нічого дійсного, справжнього, аутентичного. Там все лише гра сучасної політичної реальності в Україні: договорняки, розводки, кидки та підстави.

Будучи народним депутатом, неможливо вийти з цієї гри. Люди з Майдану, потрапляючи у ситуацію нинішнього Парламенту, або змушені іти на жертвенне протистояння, або скурвлюватися.

Зрозуміло, коли підло та на власну користь діють олігархічні посіпаки. Але як розуміти акторську гру та спектаклі колишніх громадських активістів?

Ольга Богомолець, колишній активіст Майдану, нині Голова парламентського комітету з питань охорони здоров'я, яка досить довго протистояла фейковій медичній реформі і якій значна частина громади довіряє і досі, дозволила втягти себе в аферу з винесенням антинародного проекту медичної реформи на голосування.

Після заяви в.о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун про відмову Ольги Богомолець підписувати позитивний висновок комітету щодо законопроекту, який впроваджує медичну реформу, було зрозуміло, що її дотиснуть і змусять. Вочевидь бажаючи перешкодити винесенню цього проекту на голосування, Ольга Богомолець "втратила свідомість" у стінах Парламенту. Але цей проект одразу ж підписала Перший заступник голови комітету з питань охорони здоров'я, депутат Верховної Ради від фракції Радикальної партії Олега Ляшка Оксана Корчинська.

Неможливо переграти карткових шулерів, у яких всі карти краплені. Інакше, кажучи, неможливо, навіть з благою метою влаштовуючи парламентські спектаклі, переграти тих, хто ці спектаклі влаштовує професійно, і для кого шулерська гра є способом виживання в політиці та бізнесі.

Більше того, коли політична гра виходить на такий рівень маніпуляцій, шахрайства та нахабного обману, кожному з народних депутатів потрібно самовизначатися щодо свого місця в житті, в політиці та в історії власної країни.

Найкращі стануть найгіршими, коли будуть грати з ними в одні і ті ж ігри.

Нинішня влада повністю антинародна, корумпована і злочинна. Створені антикорупційні органи, які становлять собою паралельну та альтернативну протовладу, не зможуть побороти корупцію, бо корумпована Судова влада не дасть їм зайняти надвладну позицію.

Легальних виходів з нинішньої кризової ситуації не існує. Парламент сам не зможе оголосити про свій розпуск та нові вибори, бо надто багато злочинців там вже зібралося, особливо тут ризикує ближнє коло Президента. Відтак Президент не одумається і не розпустить Парламент. Хоча 90 стаття Конституції дозволяє йому зробити це в будь-який момент, адже Коаліції немає з моменту незаконного обрання нового Уряду. Відповідно незаконно обраний Уряд сам не складе повноважень. Парламент відповідно не зможе запустити імпічмент та й навряд чи навіть прийме закон про це. Судова влада сама собою не очиститься і не зможе ніяк вплинути на очищення інших гілок влади.

Публічна, нахабна і брудна гра в Парламенті, нікчемна позиція Президента та ніяка позиція Прем'єр-міністра свідчать про глибоку, нездоланну та безперспективну кризу влади в Україні.

Але найбільш небезпечною сьогодні є саме криза парламентаризму, бо навіть якщо громада цього разу натисне на народних депутатів, вони можуть не впоратися з виходом з кризи, бо надто далеко все зайшло.

Сьогодні гра пішла вже проти колишніх учасників Майдану в Парламенті, бо саме від них очікують мужнього рішення, яке направлене на відновлення парламентаризму в Україні. До осені таке рішення має визріти. Бо інакше відповідальність ляже вже на всіх народних депутатів.

Українська громада нічого не пробачить і нікого не забуде. Вочевидь забудькуватість української громади погано впливає на правлячий клас – розбещує його і погіршує його ефективність. Тому забудькуватість потрібно лікувати дуже кардинально – через напруження пам'яті під страхом втрати основ життєдіяльності.

Раніше подібні кризи вирішувалися шляхом публічного договору між владою та опозицією. Зараз це не має сенсу, тому що вся влада не має довіри, і тінь недовіри лягає також і на опозицію. Як би не домовилася чи передомовилась нинішня влада, хоча би і в Парламенті, це ніяк не породить довіри до влади і не легітимізує Парламент.

Домовленість влади та опозиції в Парламенті може бути лише про одне – Конституанта від громади та три цикли перевиборів (щодва або щотри роки) Президента та Парламенту як єдиний мирний вихід з цієї ситуації.

Жодних інших домовленостей українська громада не прийме.

Присоединяйтесь к нам в Facebook:
Ключевые слова:

Популярные видео на YouTUBE

Материалы по теме