«Переформатування» так званої «гуманітарної допомоги», яку Кремль нібито надає окупованим територіям Донбасу – чудовий доказ того, що змінюється сам характер дестабілізаційної політики Росії стосовно України.
Перший дзвінок пролунав ще кілька років тому – і не у зв’язку із Донбасом, а в зв’язку з іншою фактично окупованою територією – Придністров’ям. Допомогу цій самопроголошеній республіці було серйозно скорочено. І зрозуміло чому. Придністров’я перестало цікавити Кремль як плацдарм для дестабілізації ситуації в Республіці Молдова, всі свої зусилля Москва зосередила на підтримці проросійських сил у самій Молдові та обранні Ігоря Додона президентом цієї країни. У цій ситуації придністровці з їхніми пенсіями і зарплатами моментально стали нецікаві своїм окупантам. Але тоді ж справно витрачалися гроші на Донбас – тому що окупація цієї території сприймалася як головний елемент дестабілізації ситуації в Україні.
Ми прекрасно розуміємо, що в Москві мають на увазі під «гуманітарною допомогою». Це, перш за все, фінансова підтримка власного окупаційного контингенту і зрадників Батьківщини – найманців, які вирішили заробляти гроші на службі у ворога. Це підтримка окупаційної адміністрації. І це збереження мінімальної соціальної стабільності в регіоні – щоб його доведені до крайнощів жителі не стали бунтувати проти Москви.
Так ось гроші на цю соціальну стабільність можуть бути в тому чи іншому вигляді бути збережені, нехай і урізані. Зрештою, це не найбільші витрати російського бюджету, і Путін може розраховувати рано чи пізно перекласти їх на Україну. А бойовики йому більше не потрібні. Донбас – і про це свідчать пропозиції Москви щодо введення миротворчих сил ООН в регіон – потроху перестає бути центром дестабілізаційних зусиль Кремля.
Бойовики поглинають надто багато грошей із російського бюджету, підтримка їх призводить до збереження західних санкцій і погіршення економічного стану самої Росії. А ефективність цієї підтримки – нульова, злочини бандитів тільки згуртовують українське суспільство і доводять важливість будівництва сильної держави, ефективної армії і силових структур.
Саме тому зусилля із дестабілізації остаточно переносяться на вільну територію України. Путіну не потрібен Донецьк. Йому потрібний Київ.