Президент Франції Еммануель Макрон 24-25 травня у Петербурзі зустрінеться з Володимиром Путіним. Цю зустріч можна розглядати як шанс для французького президента посилити власні позиції на світовій арені. Проаналізуємо, чи використає Макрон таку нагоду?
Цікаве спостереження: після завершення формування коаліційного уряду в Німеччині Ангела Меркель не лише зустрілася з Еммануелем Макроном, але і провела зустріч в Аахені в форматі "Норманді без Путіна", після якої лідери Франції та Німеччини по черзі відвідали Сполучені Штати. До речі, Еммануеля Макрона за океаном приймали на найвищому рівні, тоді як візит Ангели Меркель був робочим, а діалог з нею американської адміністрації – доволі жорстким за тональністю.
Французький президент рушає до Петербургу з цікавим багажем. З одного боку, він ініціював ухвалення закону про протидію фейковим повідомленням (що не завадило запустити мовлення французької редакції Russia Today) та відмовився відвідувати російську експозицію на Паризькому книжковому ярмарку. З іншої – ще наприкінці травня минулого року Макрон приймав Путіна у Парижі, хоча ці переговори не принесли потепління відносинам Росії та Заходу. Цього разу "результативний пас" Макрону дала Ангела Меркель, яка у Сочі публічно пообіцяла з’ясувати у Петра Порошенка долю Кирила Вишинського. Він має непогану нагоду зробити жорстку заяву щодо політики Росії.
Порівняно з Ангелою Меркель Еммануель Макрон має низку переваг: Франція не залежить від постачання російських енергоресурсів та має досвід за правління Франсуа Олланда відмови від постачання Росії вертольотоносців "Містраль". Економічне підгрунтя часто впливає на принциповість політичних лідерів, і було б неправильним про це забувати. Проте маємо відверто сказати: періоду "особливих відносин" між Києвом та Парижем з 1991 року не було, і сьогодні нема підстав говорити, що вони складуться. Тобто кидатися у політичну рукопашну на Путіна, щоб захистити інтереси України, Макрон підстав не має.
Лідеру Франції в Петербурзі доведеться обирати лінію поведінки, яка дозволить не видаватися слабким президентом поряд з Путіним (для Франції ця тема виглядає доволі чутливою), зберегти приязні відносини з Дональдом Трампом та не зруйнувати спільні плани з Ангелою Меркель реформування ЄС. Тому швидше за все він згадає про політику як мистецтво можливого та обере безпрограшну тему, скажімо, критику Керченського мосту, проте навряд чи виступить в ролі агресивного центрфорварда європейської політичної збірної на російському полі.