Гібридна перемога Усика

23.07.2018 13:04 (Оновлено 23.07.2018 в 13:06)

Як би він не хотів бути поза політикою і просто боксувати, так не вийде.

Давайте оцінювати не самого Усика. Бо сам по собі Усик - дуже неоднозначна особистість. Попри заяви про любов до України, згадайте його "Крим - це Крим" (а не Україна), відкриття разом з Аксьоновим у 2014 році боксерського турніру в окупованому Сімферополі, той факт, що він є прихожанином православної церкви московського патріархату і т.д.

Давайте комплесно оцінювати наслідки перемоги українського боксера над російським боксером. Адже не до кінця праві ті, хто виконали ура-патріотичні водевілі, і ті, хто написали зрадницькі пасквілі. Істина, як завжди, десь посередині.

З однієї сторони, Усик виходив на ринг під пісню "не дамо свій край нікому, краще згинемо в бою". Перемогли ворога на його ж території - це дуже символічно. І це надихає на перемоги над Росією не тільки в спорті, а й в інших сферах.

З іншої сторони, Росія фактично купила місце проведення для того, щоб виглядати країною, в якій нічого не загрожує українцям і взагалі всім іноземцям. А обійми спортсменів дають привід казати про "адін народ" і "ми же братья".

Та й присвятив свою перемогу Усик не Україні як країні, яка страждає від російської агресії, не військовим на Донбасі та навіть не мешканцям окупованого Криму, звідки він родом. Він присвятив свою перемогу родині. І це, звичайно, його право.

Але як би він не хотів бути поза політикою і просто боксувати, так не вийде. Кожна його перемога чи поразка, навіть кожне його висловлювання, включаючи останнє "батя в зданії", буде прискіпливо вивчатися та інтерпретуватися журналістами, політиками та суспільством в цілому. Бо війна триває.