Питання реінтеграції окупованих територій Сходу України було відкритим ще з моменту створення так званих "ДНР" та "ЛНР". Жодна окупація не може бути вічною, тим паче, коли мова йде про російську у наші часи.
Кілька десятків років Москва захоплювала нові регіони, але робилося це не заради якихось ресурсів чи здобуття стратегічно важливих територій – створювала там анклави "русского мира", знищувала інфраструктуру та робила з більш-менш придатних для життя районів втілення розрухи.
При цьому окуповані міста Росії доводилося годувати за свої бюджетні гроші – жоден із регіонів ніколи не міг себе окупити, до того ж увесь сепаратизм, про який постійно казали як у ПМР, так і у Абхазії тощо, був суто штучним, то ж його потрібно було підтримувати, виділяючи один нафтовий мільйон за іншим.
Звісно, Росія роздмухувала одну війну за іншою не просто так – створення зовнішнього ворога, перемога над ним, а також розповіді про притискання кого-небудь та допомогу знедоленим у вигляді бомб мали на меті посилення влади у Кремлі, а також слугували суто політичним фактором стримування: наприклад, у статуті НАТО чорним по білому написано, що туди не може вступити країна, яка має спірні території, отже обійти цей аспект стає дуже складно, а ватажки окупантів мають час на виправлення ситуації – притягнення країни до своєї орбіти, щоб й надалі роками її грабувати.
Саме так відбувається із Україною, тільки війну на Донбасі розв'язали для відволікання світу від окупації Криму, а півострів не лише забезпечив Путіну максимальний рейтинг та 145 мільйонів біснуватих прихильників, але й дав можливість захопити важливий морський плацдарм, який використовують для ведення війни у Сирії, контролю над акваторією Азовського моря та, навіть, для терору країн НАТО, побрязкуючи смердючими "Адміралами Кузнєцовими".
І якщо питання повернення Криму дещо другорядне (спочатку Донбас), то із ОРДЛО все більш-менш ясно. Терористичні республіки припинять своє існування в одному випадку: коли російських військ там не буде.
Яким чином цього можна досягти, чи то фізично знищити окупантів, або ж чекати, доки вони самі підуть, немає ніякої різниці, аби все спрацювало на користь Неньки. А от тут є певні побоювання.
Справа в тому, що, судячи з усього, росіяни почали готувати населення "дири" до повернення в Україну. Так, тих самих людей, яким понад чотири роки кричали з телеекранів про "Київ нам не наказ" та інші брєдні. Адепти квазіреспублік до такого виявилися зовсім не готовими, хоча й визнають, що реальної допомоги від Путіна вони не дочекались – до Росії не забрав – у "ДНР" життя немає.
А вони так сподівались, дурні. Але ж якщо партія скаже: "Треба!", прихильники "русского мира" смиренно розвішуватимуть жовто-блакитні прапори та малюватимуть крейдою на асфальті "Ми вітаємо президента України".
Їм так накажуть, тільки для цього треба змінити вектор пропаганди. Ось такі зміни зараз й відбуваються.
На всіх "республіканських" каналах замість фільмів про ВОВ та сюжетів про жінку, якій відірвало ноги натівською міною під час зґвалтування темношкірим добровольцем з каральних загонів, який до того ж виявився львів'янином – нащадком Бандери, крутять зовсім інші матеріали.
Ті чи інші "експерти" та, навіть, "політики" "ДНР" розповідають про те, як треба миритися із Україною та реінтегруватися. На особливих умовах, звісно, але лейтмотив саме такий: війну треба припиняти, а на перемовинах та після "виборів" приходити до консенсусу.
І свідчить таке розгортання пропагандистських машин лише про одне – Донбас хочуть повертати. На яких умовах окупанти це робитимуть, невідомо, однак якщо Кремлю буде ну дуже потрібно, ми його можемо отримати без бою за кожен населений пункт. Залишається дочекатись пропозиції. Її, безумовно, озвучать після виборів в Україні-2019.