Уже час говорити про те, про що всі знали – так і буде – але все відкладали осмислення, мов школярі найважчу задачу. РПЦ «забанила» Вселенський патріархат, пішла в розкол. Це безсумнівно означає початок першої релігійною війни ХХI століття. Її масштаб уже порівняли з розколом християнства на Схід і Захід в 11-му столітті і з Реформацією в 16-му.
Поки що мені здається, що це все ж таки перебір: надто вже різні роль у світобудові відігравали Церкви тоді і відіграють тепер. Але щодо остаточного краху Російської імперії з її претензіями на Третій Рим – це так, геополітика в чистому вигляді і тому й відкривається фронт релігійної війни і основне напруження в ній (дай Боже, щоб без крові) проляже саме по нашій землі, через кожне місто, містечко, село де є церква, бодай капличка. Зараз Москва, начуваймося, дасть шалену активність на дипломатичному фронті: їм конче необхідно хоча б кого-небудь залучити на свій бік – сербів, грузинів, болгар… Але основний удар фанатизму, брехні та інсинуації доведеться витримати нам.
Все це було запрограмовано самою логікою незалежності. Будуть нам і фанатики з білими від ненависті очима, і найпідступніші провокації, і спроби безпрецедентного втручання Росії, її спецслужб. Кремлю зданий на руки його останній козир, останній шанс мобілізувати своїх – і він буде використаний рівно настільки, наскільки йому дозволимо. І це не на рік - на роки і десятиліття. Оце і буде нам справжній іспит на державність – на вміння і рішучість, коли треба, застосовувати закон, а коли треба – силу.
І - треба визначатися. Всім. Православним атеїстам (католикам, мусульманам, юдеям) Київського Патріархату і агностикам – теж. Бо в релігійних війнах, передусім, перемагають не лише вірою, але й масою.