Щодня ці фігури працюють "на благо" держави і народу, не забуваючи про власні кишені.
За часів французького короля Людовика XIII, країною тоді керував не сам монарх, а кардинал Рішильє, який зосередив у своїх руках усю владу. Ми цей період знаємо завдяки роману Олександра Дюма "Три мушкетери". Втім, і Рішельє не був самостійною фігурою – подейкують, що всі рішення він погоджував із отцем Жозефом, який не мав офіційної посади. Але саме він ухвалював доленосні для Франції рішення, а не король чи кардинал.
Отець Жозеф був з чернечого Ордену Капуцинів, тому завжди був одягнений у сіру рясу, на відміну від кардинала Рішельє, який носив червоне. То ж при дворі Людовика XIII Рішельє називали – червоним кардиналом, а отця Жозефа – сірим. Відтоді всіх тих керманичів, які не світяться зайвий раз перед публікою, проте мають реальну владу називають "сірими кардиналами". Вони зазвичай перебувають у тіні свого патрона. Точніше, вони свого патрона використовують як ширму, в тіні якої й провертають свої бізнеси.
Україна не виключення. У нас так само є публічні політики і "сірі кардинали", які в їхній тіні за перших усе вирішують. "Сірим кардиналом Януковича" був Юрій Іванющенко, або як його ще називали – Юра Єнакієвскій – народний депутат, який у сесійній залі був буквально лічені рази. Втім лише в одному зі швейцарських банків йому заблокували 72 мільйони франків. Таких рахунків у Іванюшенка було, мабуть, не один десяток.
"Сірим кардиналом" Петра Порошенка називають Ігоря Кононенка, хоча він це категорично заперечує. Це "кардинали" зазвичай і роблять, коли їх викривають – завзято починають запевняти, що жодного впливу не мають, їх патрон абсолютно самостійна політична фігура.
Далі цікавіше. "Сірим кардиналом" української політики називали Віктора Медведчука. Кум Путіна певний час особливо не світився, але фактично був посередником між Україною та Росією – єдиний, кому дозволено власним літаком курсувати між Києвом та Москвою. І це незважаючи на те, що від початку війни авіасполучення між двома країнами заборонено.
Це фігури справжніх "сірих кардиналів" – великого калібру, бо масштаби їхньої гри – державна політика й контроль за мільярдними потоками.
Але є в Україні й меншого калібру люди, які вирішують питання на місцевому, регіональному рівні. Вони є в кожній області і стоять за кожним губернатором та мером: допомагають і контролюють, якщо ті – слабенькі або ж були призначені Києвом у результаті певних компромісів, тому реальної влади їм не дали. Називати їх "сірими кардиналами" – поки завелика честь, але з категорії "рєшал" вони вже також виросли. Відтак, для них узяли термін з кримінального світу – "сматрящіє".
Такого романтизму, як у романі Олександра Дюма, "сматрящіє" не мають – робота досить брудна: контроль за наркотрафіком, борделями, буршинокопачами, вирубкою лісів, незаконним будівництвом у парках і гральними залами. За "сматрящіми" – підкуп суддів й хабарі прокурорам. За ними – протидія громадським активістам, які заважають в тиші дерибанити країну...