Чесно кажучи, ближче до цього ми були хіба лише навесні 2014-го. Втім, тоді окупанти вирішили діяти гібридними методами – розповідати про "історичній Крим" та "ополченців на Донбасі".
Кожен наступний акт агресії Кремля був чітко виваженим: росіяни обстрілюють і наступають, ЄС і США накладають не нищівні санкції, а Путін знову йде вперед. Унаслідок постійних "глибоких занепокоєнь" після майже п’яти років бойових дій ми мали фактично заморожений з військової точки зору конфлікт, який при цьому постійно загострювався на всіх напрямках. Попри зменшення інтенсивності боєзіткнень на Донбасі, окупанти впроваджували оточення всієї держави – з "ПМР", Білорусі та моря, а також намагалися створити передумови для бліцкригу. Це було потрібно або для політичного шантажу, або для реальної війни із потенційним виходом російських танків десь на кордоні із Польшею.
Після фактичного розміщення військ ЗС РФ у Білорусі, невеликого посилення своїх позицій у Придністров’ї, а також загострення взаємин між Києвом, Варшавою та Будапештом, Кремль розпочав фазу наступу з моря. Добудувавши Керченський міст, росіяни почали контролювати вихід з Азову. І саме це одразу зруйнувало українську торгівлю – через затримання кораблів ФСБшниками дістатися наших портів стало дуже складно. Зірвані контракти, строки, та не доставлений вантаж – мінус мільйони доларів з бюджету. Але ж це, як виявилося, були нюанси. Україна, звісно, почала посилення охорони своїх берегів, однак перекидати й без того нечисленні судна через Керченську протоку виявилося складним завданням. Так, окупанти пропустили кілька кораблів у вересні, однак наприкінці листопада почали новий виток війни.
Спочатку росіяни протаранили буксир ВМСУ, який йшов у колоні до Маріуполя на посилення захисту морських берегів. Проходження через Керч було фактично заблокованим, а за нашими хлопцями спостерігали як з води, так і з неба. Втім, увечері неділі окупанти, схоже, вирішили, що робити із українцями, які намагаються проходити з Чорного до Азовського моря, оскільки вважають Крим – своєю територією. Російсько-терористичні війська атакували кораблі ВМС, позбавили їх ходу та поранили одного з наших моряків. Трошки пізніше росіяни десантувалися на них та захопили.
Найбільш цікавить питання: а що далі? Дипломати, звісно, одразу своїми колегами з ЄС та НАТО, але ж жодна країна не почне протидіяти росіянам військовим шляхом, навіть підписанти Будапешту, хоча цей акт агресії вже не можна списати на якихось "ополченців". Російські військові напряму атакували ВМС України. Це у Москві пояснити так, щоб хоч у когось у світі залишились хоч малесенькі сумніви її причетності, не зможуть. І санкції за це, безумовно будуть, але ж є дуже погана новина: по-перше, навіть якщо ситуація не призведе до великої війни РФ проти нас, реакція Заходу покаже Путіну та його посібникам, що можна йти далі. Крім цього, існує й можливість наступу з усіх боків із оголошенням початку військової агресії. Це, звісно, ірраціонально, а окупанти не готові до подібних дій, але ж коли керівництво Росії діяло, грунтуючись на логіці?
То ж, попри чергову насправді пряму агресію Москви, скоріш за все, наступу на береги України чи з боку РФ або Білорусі, наразі не буде. Спочатку терористи захоплять під повний контроль вихід з Азовського моря для наших військових кораблів. І це означає лише одне – війну не тільки на Донбасі, але й принаймні у наших територіальних водах.