Українській владі, власне, слід починати з денонсації Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року. В ньому зазначається, що Азовське море є внутрішнім морем виключно двох держав – України та Росії. Відповідно будь-які заяви про те, що кораблі ВМС України будуть супроводжувати кораблі НАТО, суперечать цьому документі.
В цьому договорі є стаття, за якою кораблі ВМС третіх країн, не можуть пройти Керченською протокою і зайти в Азовське море без згоди однієї зі сторін – України чи Росії. Тож проходження кораблів НАТО у Керченську протоку, вкрай малоймовірне.
Що стосується супроводження українських кораблів ОБСЄ, то спецпредставник США з питань України Курт Волкер заявив, що ця організація не має для цього технічних можливостей.
У мене викликає подив, чому офіційний Київ зволікає із розірванням Договору 2003 року. Заяву заступника міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції пані Зеркаль про те, що денонсація цього договору дозволить Росії висувати подальші територіальні претензії щодо України, вважаю незрозумілою, оскільки Крим вже анексований, а ОРДЛО перебувають під контролем Російської Федерації.
Крім того, Україна досі не денонсувала договір про квотування вилову риби в акваторії Азовського моря 1993 року, що дозволяє російським кораблям заходити до будь-якого району цієї морської акваторії.
Насторожує той факт, що в той день, коли в ОБСЄ приймали рішення про мілітаризацію акваторії Азовського моря, у Києві проводилося засідання україно-російської комісії, яка вирішує питання квотування вилову риби у цій акваторії.
На мою думку, перш ніж організовувати показові рейди кораблів, офіційний Київ має встановити в Азовському морі 20-мильну лінію державного кордону та зону виключних економічних інтересів України. Окремого вирішення потребує і проблема перевірок російськими силовиками комерційних суден на вході до Азовського моря.
Зараз біля Керченської протоки російські спецслужби проводять так звані "перевірки" торговельних суден. Вони тривають 6-7 діб. Офіційний Київ висловлює занепокоєність, але не робить жодних рішучих кроків. Незрозуміла політика МЗС України призвела до того, що досі немає жодного позову з боку іноземних судновласників стосовно затримки і перевірки російською стороною їхніх суден. Усе відбувається на рівні розмов.
Переконаний, що блокуючи Керченську протоку та порти Маріуполя і Бердянська, Росія відпрацьовує сценарій блокування чорноморських портів України. Кремлю це потрібно навіть не для вирішення проблеми водопостачання Криму, а з метою економічної блокади всього причорноморського регіону – створити штучну економічну кризу і спровокувати соціальні протести у південних областях України. Зважаючи на це, Києву слід посилити воєнну присутність в акваторіях обох морів.
Не маючи військової присутності, Україна не зможе захистити ані власні економічні інтереси, ані свій суверенітет. Також Київ має розглянути пропозиції США і Данії стосовно передачі фрегатів. Передача фрегатів реально посилила б нашу військово-морську присутність в акваторії не лише Азовського, а в першу чергу, і Чорного моря. Тим більше, що використання суден великої тоннажності можливе у Чорному морі, а в Азовському морі це значно складніше – через його замалу глибину там діють обмеження.
Наразі ж, західні партнери здивовані млявою поведінкою України щодо захисту власних інтересів. США готові надати Україні допомогу, але за словами американських політиків, позиція України має бути більш чіткою та зрозумілою, оскільки "якщо Київ не буде захищати власні інтереси, ані НАТО, ані США за нас це не робитимуть".