Заслужений художник України Василь Корчовий
Неймовірні форми підштовхують в інший вимір сприйняття, який базується на матеріальних засадах, в той час, як форма не може і не повинна сприйматися віддзеркаленням безпосередньої натури. Швидше за все вона перебуває в площині підсвідомого та майже метафізичного. Що підтверджує і Альбер Камю – письменник і філософ, наближений до екзистенціалізму: «Скульптура повертає людському вигляду вагомість і байдужість, без яких я не мислю величі».
Достаток. 2014. Мармур
Музи Василя Корчового величні і зупиняють погляд цілісністю та монументальністю. Їхня семантика зрозуміла і правічна, в ній можна відшукати скільки завгодно трактувань. Всі вони пов’язані однією надідеєю, яку художник виношує в серці і якій присвятив життя та натхнення: «Я створюю свою ідеальну скульптуру. Жінка – це вершина Божого творіння і я не розділяю жінку в житті, і жінку в скульптурі».
Вівтар Діоніса
Вперше я познайомилася із творами Василя Корчового на його персональній виставці «Мої богині» в столичній галереї «Грифон», яка відбулася в 2005 році. Довершені і незбагненні кам’яні скульптури миттєво привертали увагу своєю відстороненістю і граціозністю. Хоча, саме їхні пропорції викликали і продовжують викликати питання, яке художник чує повсякчас і яке донині не розкрите ані критиками, ані автором. Чому Корчовий віддає перевагу таким формам, які йдуть врозріз із сучасними уявленнями про жіночу красу та досконалість? Адже на вістрі часу інші еталони жіночої привабливості і зайвий кілограм сприймається суттєвим недоліком.
Деметра. Мармур
«Перестиглість» скульптур Корчового впадає в око і навертає до думок про своєрідний декаданс жіночої краси, її апогей і початок руйнації. Корчовий в розмові погоджується із моїм баченням та свідомо загострює увагу на тому, що декаданс це, все-таки, певна вершина, точка, в якій жінка максимально розкривається і буквально випромінює чари, встояти перед якими неможливо. Як і відвернути око. А скульптор фіксує та зупиняє цю мить в камені.
Вакханка. Мармур
Кожна епоха мала свої еталони жіночої краси – від пухких, розкішних панночок до абсолютно безтілесних створінь. І питання не в тому, на якій історичній сходинці в той чи інший час опинився художник. Питання в іншому – на якій вібрації із натурою він перебуває на даний момент в конкретному місці та просторі. Абсолютним стане тільки те, що влучатиме в душевний настрій і максимально сприятиме створенню образу. Адже ще Сократ свого часу сказав: «Скульптор повинен у своїх здобутках виражати стан душі».
Пишна. Мармуровидний вапняк
Василь Корчовий розповідає, що знаходить натурниць всюди – серед знайомих, в мережі Інтернет. Про його вподобання знають колеги і можуть підкинути добірку розкішних красунь. Художник може малювати декілька сеансів із натурницею, але так само може ліпити, орієнтуючись на образи, які закарбувалися в пам’яті. Глядач не знайде портретної схожості із моделями, не розпізнає за рисами ту чи іншу жінку. Адже автор віддає перевагу створенню образу, який живе в його творчій уяві, ідеалізує своїх богинь, насолоджуючись, перш за все тим, що бачить «внутрішнім оком» і відчуває серцем, а не тим, що підказує йому натура.
Архаїчний торс
В творчій біографії художника завжди слід шукати витоки та спрямованість в минулому митця, і, особливо, в дитинстві. Василь Корчовий народився на Хмельниччині в селі Божиківці. Можливо саме там він перейнявся лірикою та поетикою заміського середовища, легендами про мавок та русалок, підглядав непомітно за сором’язливими та неспішними купальницями, якими так багата українська земля. Життя серед живої природи наділяє людину дуже тонким, пронизливим відчуттям натури, розумінням пластики та найменших порухів, які розпорошені в просторі. Саме із цього середовища проростають перші пагони того поняття, яке людство зазвичай називає тотальною любов’ю до життя і без якого стати справжнім художником неможливо. Автор визнає це і говорить: «Любов народжує справжні речі».
Торс. 1999
Богині Корчового постають перед глядачем в образах Деметри, вакханок та німф. Іноді, особливо захопившись натурою, переводить їхнє втілення із тримірної площини в простір рельєфу. І тут-таки продовжує спостереження за формами та ракурсами. Образи незмінно приваблюють жіночою зрілістю, сповнені жаги та чуттєвості. Неможливо визнавати їх відверто еротичними, як і неможливо виключати їхню пристрасність та звабливість. Складається враження, що скульптор навмисно приховує всі гріховні складові із тим, щоб залишати їх собі. «Богині» – тільки його бранки. Глядач має право лише поглядом доторкнутися до пишних форм та каменю, який, як дорогоцінна обгортка, увічнює красунь. І в цьому полягає, як на мене, незбагненна загадка «богинь» Василя Корчового, багатократно помножена високою професійною майстерністю автора та його любов’ю до матеріалу – каменю.
Сьогодні Василь Корчовий – визнаний скульптор, заслужений художник України, має численні відзнаки і нагороди. Але візитівкою автора залишаються його незмінні і прекрасні «богині» – низка жіночих образів, над якими митець працював все життя і продовжує працювати сьогодні. Можливо, із часом відбудуться трансформації, зміняться матеріали та образи. Але те, що тема неперевершеної жіночої краси залишиться в його творчості – сумнівів не викликає. І твори будуть настільки довершеними і незбагненими, що споглядаючи на них, весь час будуть виникати сумніви, що ми бачимо перед собою: чи то камінь, який перетворився на людину, чи людину, яка застигла в камені.