Київська мисткиня Ганна Примакова малює натюрморти, які виходять з-під її пензля святковими і феєричними картинами-настроєм. Художниця розповідає, що у неї були певні періоди закоханності у той чи інший живописний хід: «Найперший – чорний, потім червоний, далі – вибілений, а зараз, на мою думку, декоративний, адже нині я віддаю перевагу яскравим, енергійним кольорам».
Натюрморт привертав особливу увагу Ганни Примакової завжди. Ще з часів навчання у академічних майстернях Шаталіна та Гуйди. Хоча вона з легкістю і майже невимушеністю малює все. Був у її житті навіть курйозний випадок, своєрідна перевірка на зрілість. Якось один із покупців зажадав, аби Ганна намалювала коня, що на його думку мало бути підтвержденням майстерності і таланту мисткині. На питання чи впоралася художниця із завданням, покупець із гордістю відповів: «Ще й як!» І став її щирим прихильником.
Квіти і предмети не настільки цікавлять Ганну Примакову у натюрморті, як це може здатися на перший погляд. Вони ледве вловимі у полотнах - є тільки натяк, можливість допрацювати і відтворити побачене у свідомості. Натюрморти Ганни Примакової нагадують мрійливі сни, в яких дійсність оповита напівпрозорою вуаллю таємничості. «Натюрморт – це стан душі», говорить художниця. І глядач має зрозуміти істинну сутність і загадковість душі митця, непросту будову його світосприйняття, зрештою, оази його перебування. Навіть, якщо це натюрморт, навіть якщо він настільки красивий, що майже нереальний. Навіть попри те, що мова йде про такий звичайний, «жіночий» жанр, як натюрморт.
Ганна Примакова акцентує на тому, що головним для неї є здатність віднайти і вловити у тому чи іншому фрагменті реальності таку хвилину, елемент чи мить, які надихнуть, стануть джерелом натхнення. «Це може бути що завгодно, просто елемент декору із глечика, один із завитків мушлі. Але момент, коли я починаю бачити і відчувати є дуже важливим, омріяним і плеканим». Ганна малює свої полотна на «одному» диханні, навіть якщо мова йде про пленерні твори. Та чи можливо інакше, коли емоційність і настрій відіграють вирішальну роль у створенні полотна.
Граціозні силуети ваз, квітів і виразні, активні кольорові плями – ось ті складові, за якими побудовані натюрморти Ганни Примакової. «Мене взагалі не цікавить традиційний, реалістичний натюрморт, бо я не люблю сприйняття «у лоб». І не роблю композицій. Кожна картина живе у мені». Сьогодні палітра художниці, як ніколи раніше насичена і активна. «Я і сама дивуюся такому стану. І мушу констатувати: мене і такий колір не задовільняє. Я прагну ще більшої активності і насиченості, більшого буяння кольорів».
Ганна розповідає, як це дивує її. Однак глядачу від того не гірше, адже енергетика її натюрмортів підкорює, захоплює незбагненною грою фарб і співвідношень. І водночас за маревом, павутиною шаленого кольору виринає м’який і майже домашній, дуже впізнаваний і водночас змінений до невпізнаванності світ предметів. Ще мить, і вікно у нереальний світ перетворюється на те, що було, є і буде улюбленим, дуже близьким і таким, що робить наш шалений світ більш теплим і добрим.