Calendar Icon

Один рік на все життя

19.06.2020 20:30 (Обновлено 19.06.2020 в 20:39)

Вони познайомились коли йому було 75, а їй 18. Він – народний художник, відомий і маститий Микола Глущенко, життя якого, незважаючи на солідний вік вирувало творчими пошуками.

Микола Глущенко

Вони познайомились коли йому було 75, а їй 18. Він – народний художник, відомий і маститий Микола Глущенко, життя якого, незважаючи на солідний вік вирувало творчими пошуками.Вона – учениця республіканської художньої школи Ірина Кудіна, постала перед очима метра живопису не в образі прекрасної дами під чорною вуаллю, а юною і обдарованою, в пошуках і сумнівах, прагненнях і роздумах. Чим стала ця зустріч в житті великого художника: подарунком долі, можливістю знову відчути себе молодим і працездатним у рідкісному творчому тандемі, до якого прагнуть всі потенційно спроможні митці? Що винесла для себе із відомої майстерні під дахом найбільшого будинку на Хрещатику молода художниця – досвід спілкування, уроки майстерності?

Ірина Кудіна. Фото - ФБ

Ми зустрічаємось із Іриною Кудіною на Подолі. «Чи можу я запалити? Чомусь трохи хвилююсь» – пояснює художниця, витончена і загадкова, з довгим волоссям і пронизливим поглядом. «Наша зустріч не випадкова» – раптово говорить вона. «Я була впевнена, адже у цьому році (бесіда відбулась восени 2001 року) виповнилось 80 років від дня народження Глущенко. А з ним все стає містичним і щоразу щось відбувається». Розмова за дивним перебігом розпочалася з кінця.

Ви мали щасливу нагоду спілкуватися із Миколою Глущенко один рік, на жаль, останній в його житті. В деяких матеріалах доводилося зустрічатися із Вашими зауваженнями про те, що із смертю Глущенко померли й Ви?

В житті все набагато складніше. Тоді я дійсно померла, але потім поступово, як фенікс із попелу, відродилась. Після цього було немало й інших злетів і падінь, втрат і знахідок. Микола Глущенко прагнув навчити мене саме жити, адже чудово розумів, що наше спілкування може так само раптово скінчитись, як і почалося. Він багато розповідав про те, як я буду жити далі, матиму успіхи. А я заливалася сльозами. Глущенко вважав, що зможе зробити сенсацію, представивши мої роботи, описував в якому захопленні всі будуть від мого живопису. Навіть розповідав як віднесе їх на виставком, інкогніто, і вислухає всі думки. Проте, він все ж таки недооцінював дійсності. Після того року незбагненних творчих шукань мені довелося стати «середньоарифметичною», зробити вигляд, що я така собі маленька дівчинка. Вже навчаючись в інституті, коли я дозволяла собі щось в своєму дусі, то незмінно отримувала двійку і зауваження : «Ірино, ви ж не Матис!».

Різниця в віці, поглядах, досвіді.... Чи не привнесло це в стосунках деякі негативні моменти?

Це давало тільки переваги, тому що все його минуле і все моє майбутнє були спільними і разом дарували нам цілий вік. А похилі роки Глущенко ніяк на ньому не позначились. Негативим було лише те, про що ми не наважувались говорити і тільки здогадувались – обмеженість в часі. Там, в майстерні все було дивовижним щастям, хотілося зачинитися і нікуди не виходити. Думаю, якби наш союз продовжився ми зуміли б здивувати світ, або принаймні сколихнути мистецьку атмосферу.

Чи надихали Ваші зустрічі відомого художника?

За цей час він створив близько 60 великих робіт, а маленькі ми й не рахували. Він малював аби захопити мене, а я, щоб здивувати його. Всі роботи ми довго обговорювали. Я, цілком зрозуміло, прагнула позмагатися з ним. Він говорив, що я надихаю його, хоча в ситуацію «художник та модель» наші стосунки не вкладалися. Він вважав мене своєю музою, «останньою квіткою», тоді як для мене це були перші серйозні стосунки. І ось це «перше– останнє» підносило все на ще вищий щабель, рівень, висоту польоту.

Молодий Микола Глущенко (в колі)

Що, на Вашу думку, стало поштовхом для знайомства?

Це не можна розповісти ось так, відразу. Потрібно провести невеличкий екскурс, в якому багато місця приділятиметься речам, на перший погляд, маловажливим. Отже, почнемо. Мій батько, який художником не був, але в душі на все життя ним залишився, багато розповідав мені про мистецтво, і творчість Глущенко, зокрема. Одного разу він наважився показати йому свої малюнки і отримав гарну оцінку. Тобто, проблеми «ким бути?» у мене не виникало. Республіканська художня школа, в якій я навчалась, була дуже своєрідним оазисом «несоціалістичної» доби, в якій викладали чудові педагоги. Мені дуже пощастило із Євгеном Володимировичем Семеновим, який і «зробив» мене, як митця, привчив думати, мислити, всіляко допомагав у тому, до чого я прагнула. А роки були які? Застійні. Тому за дверима школи нічого особливого не відбувалося. Сірість, буденність і туга. Туга за тим, що мені доводилось іноді бачити в деяких самодруках або книжках, які незважаючи на страшну заборону, вдавалося випадково побачити. І це було щастям. Я робила реферати, нотувала, багато читала, і вивчала все те, про що звичайні люди не знали. Відповідно це накладало відбиток і на мою творчість. Я могла створювати красиві, гармонійні роботи в дусі старих майстрів, але іноді щось проривалось і виплескувалось у вигляді «бунту»» – сміливих сполучень фарби. Тобто, період пошуків власної «геніальності» був у розпалі, коли я від батька і друзів несподівано почула про виставку Глущенко «дику і без смаку». Вирішила подивитись. Перший зал – не подобається, другий – не подобається, третій – і тут я зупинилась, зрозумівши, що все, що я побачила мені все-таки подобається, більше того, близьке за сутністю. Потім я приходила ще багато разів і остаточно відчула цього художника, захотіла і сама так працювати. Мені були близькими різні роботи, з усіма цими великими вібруючими живописними поверхнями. Глущенко здавався місіонером, невідомо яким чином потрапившим до нашої дійсності. Захотілося із ним познайомитись. Це бажання було майже критичним, і мені здавалося, що якщо воно не здійсниться, то станеться щось невідворотнє.

Євген Семенов. Фото - ФБ

Ви познайомились. Проте, чим Ви могли зацікавити Миколу Глущенка, який був визнаним на той час художником, людиною із величезним життєвим досвідом?

Коли я вперше його побачила, а це відбулося на тій же виставці, трохи засмутилась. Він здався мені занадто старим. Із публікою, а це були переважно літні підфарбовані «дамочки» він галантно і люб’язно розмовляв. Я не наважувалась підходити, а він, відчувши мою нерішучість підійшов сам , запитав: «Ну, як?». Я відповіла : «Дуже популярно». І це не сподобалось його оточенню. На мене відразу зашикали, я зтушувалась, розмови не вийшло і довелося піти. Він наздогнав мене у гардеробі, вочевидь, зрозумівши, що я не просто його прихильниця, а прагну чогось більшого. І запросив відвідати майстерню, подивитись серію нових робіт. Такою виявилася моя перша зустріч із Глущенко. Наступного дня я вже стояла перед дверима майстерні. «Доброго дня, Іра! Подивіться, яку картину я написав побачивши вас!» – такими словами зустрів мене відомий художник, коли я не дочекавшись відповіді на дзвоник, самостійно відчинила двері майстерні, які виявились не зачиненими.

Микола Глущенко. З колекції Лебединського міського художнього музею

Тобто, виходить, що він, як і Ви перебував у стані «голоду» спілкування? Не із глядачами та поціновувачами, яких у нього вистачало, а саме із митцями, професіоналами? Дивно, що серед численних художників він вибрав саме Вас.

Такий раптовий альянс або співпадання рідко трапляється. Я була виключенням і «прижилася» з незрозумілих для мене причин. Глущенко був гостинним, однак до майстерні мало кого запрошував, а про учнів і мови бути не могло. Хоча перестороги перед віком не мав, чудово розумів проблеми молоді, адже й сам спочатку змушений був «пробивати» собі дорогу. Стосовно того, чому він вибрав саме мене... Можливо відчув моє прагнення спілкування без слів, адже і мені пощастило зрозуміти його лише побачивши картини? І, можливо, вибір на користь мене відбувся ще раніше, поза нами? «Ви талановиті!» – так сказав мені Глущенко, коли я показала свої роботи. Правда, я підготувала лише ті, які були в руслі його творчості, а деякі навіть спеціально намалювала. Глущенко відразу схопився щось виправляти, і це мені не сподобалось. Тепер вони у мене так і зберігаються.

Однак, Ваше спілкування не обмежувалось лише обміном думок і вражень?

Глущенко відразу влаштував екзамен, запропонувавши намалювати натюрморт. Я старалася, адже хотіла сподобатись. Він довго вивчав мою роботу і поставив задовільну оцінку. І таких екзаменів було безліч. Часто він ставав поруч зі мною і також малював. Скінчивши роботу ми порівнювали свої картини. Дві точки зору однодумців були різними і, можливо, цим я і була йому цікава. До речі, Глущенко неодноразово висловлював думку про те, що невідомо, в кого вийшло краще. Малася на увазі новизна сприйняття і відтворення. Він був майстром із досвідом і відпрацьованими прийомами, тоді як я мала їх шукати, що іноді відтворювалось на полотні у дійсно вартому уваги вигляді. Для мене ті уроки були вкрай важливими і цікавими, тому я буквально «пропадала» в його майстерні, прогулюючи школу. Однак, треба було довчитись і через це, стовідсотково «нашими» були тільки вихідні, коли я прибігала з самого ранку і ми починали наші «живописання».

Отримавши жадане визнання з вуст відомого художника можна було б на цьому і заспокоїтись...

Я прагнула постійного спілкування, адже зустріла споріднену душу і ні за яких умов не хотіла цього втрачати. Ми чудово поєднувались, все відбувалось легко і природньо, ні в чому не відчувалось притиснень, вільно висловлювалися найкритичніші зауваження. Іноді, аби повністю викласти власне бачення, писала його на папері. Ми переглядали багато альбомів.

Ірина Кудіна

Декілька років тому, в одній із галерей на Андріївському узвозі виставлялася ціла серія глущенківських «ню», які були написані саме з вас...

Думаю, бажання мене малювати у Глущенко виникло відразу. Я мала відповідні «рубенсовські» форми, і це було якраз те, що він любив. Така роль мені мало подобалась і була фізично складною. Однак, заради мистецтва довелося погодитися. Результати моїх «страждань» вражали Глущенко не вдавався до лестощів, а прагнув відтворити сутність жіночої натури та тіла таким, яким воно є в житті, без прикрас або красивих «балетних» поз. Мені іноді хотілося, щоб я виходила «красивішою», мала інтелектуальніший вираз обличчя, а не виглядала подібною до мішка із картоплею . Однак як художниця розуміла, що в мистецтві є більш важливим, коли видно істинну сутність твору, органічність, цілісність і енергетику, а не добре прописане око. Глущенко любив говорити, що на таких картинах чітко прослідковується відношення художника до моделі і видно як він «пензлем пестить тіло натурниці».

Микола Глущенко. За туалетом. 1971

Цікаво, що на той час Глущенко працював практично у абстрактичних формах...

Для нього і реалістична робота була абстрактною, тому що поставали абстрактні завдання. Він вчив, що від початку треба думати і тримати в голові схему, каркас майбутнього твору, навіть при самих божевільних проектах. Треба було тільки вчитися тому, як він працював над створенням робіт: знаходив до кожного об’єкту власну живописну мову. Це принципово відрізняє його від багатьох сучасних митців, які спочатку віднаходять щось найбільш придатне і решту задумів підганяють під єдиний шаблон.

Однак, у Глущенко була родина, особисті справи, зрештою, друзі, численні поціновувачі...

...від яких мені іноді діставалося. Глущенко мав дуже велике коло спілкування, цінував розваги, світський стиль життя. Його любили жінки, до яких він ставився із великою повагою та уважністю. Ми не афішували стосунків, навпаки, приховували. Хто знає, чим все могло скінчитися? Адже, якщо і в наш час багато хто неадекватно сприймає наш тандем, що говорити про ті, соціалістичні часи. А з родиною у нього все було простіше. Дорослий син, дружина, з якою вони були чудовими друзями. Пам’ятаю, як він радився зі мною про подарунок для неї: дорогий агатовий комплект із художнього салону, що в ті часи дозволяла собі художня еліта.

Микола Глущенко. Оголена. Акварель. 1972

Які риси Глущенка Ви не зустрічаєте в сучасних митцях?

Масштабність. Він був одним із «найяскравіших» і в прямому і в переносному розумінні художників на Україні, оскільки ніякого кольору для нього не було достатньо і ніякий, навіть найвідкритіший колір не був достатнім. Націленість на гармонію та щастя, при тому, що він мав дуже непростий життєвий шлях і пройшов крізь жорна!

Одного разу Ірина, як завжди прибігла до майстерні. Але двері виявилися зачиненими. Як з’ясувалося згодом, назавжди. Раптовість втрати була болючою і потім, молода художниця довго відшуковувала себе на життєвих просторах, як жінка, як художник, як людина. Часу виявилось обмаль. Однак, рік, що минув, як день, заливишився із нею, у серці, думках і картинах.

Темы публикации:
Популярные видео на YouTUBE
Материалы по теме
А-9829,15 грн./литр
А-95+25,42 грн./литр
А-9523,97 грн./литр
А-9222,85 грн./литр
ДТ22,95 грн./литр
LPG12,57 грн./литр
Это интересно
Самые читаемые новости
Лучшие видео с YouTUBE
Популярные блоги
Погода и гороскоп
Автоновости