Тепер найголовніше питання – що ж буде далі? Українські політики і експерти неодноразово говорили про те, що чинний «Північний потік-2» – загроза національній безпеці України. У Росії ніколи не приховували, що головна мета будівництва обхідних газопроводів – не просто відмовитися від української газотранспортної системи, але й посилити політичний тиск на Україну. Про це, зокрема, говорив у своєму виступі на Петербурзькому економічному форумі президент Росії Володимир Путін, який пов’язав продовження транзитного контракту з Україною політичними поступками з боку Києва, перш за все – відмовою від переозброєння української армії.
Однак на Заході до цих аргументів української сторони не прислухалися. Для федеральної канцлерки Ангели Меркель і багатьох інших німецьких політиків «Північний потік-2» пов’язаний насамперед із енергетичними потребами Німеччини. Президент Сполучених Штатів Джозеф Байден погоджується з тим, що «Північний потік-2» становить загрозу для України, однак вказує, що його адміністрація не мала можливостей зупинити добудову газопроводу. Проте у Вашингтоні обіцяють – і в цьому, до речі, складається суть домовленостей Байдена і Меркель – перешкоджати спробам використання газопроводу як засобу тиску на Україну.
Битва навколо сертифікації
Зараз, після добудови газопроводу, головна битва розгорнеться навколо його сертифікації. Простіше кажучи – навколо того, чи зможе «Газпром» використовувати «Північний потік-2» на повну потужність. Поки що компанія-оператор «Північного потоку-2» програла судовий процес, на якому намагалася відстояти право нового газогону обійти норми Європейського союзу. А ці норми передбачають, що новий газопровід може бути заповнений газом від одного постачальника не більше ніж на 50 відсотків.
Однак судовий розгляд – це не останній інструмент, до якого можуть звернутися в Москві. «Північний потік-2» можуть зареєструвати як незалежного оператора – що дозволить використовувати його, нехай і з деякими незначними обмеженнями, на повну потужність. Але така сертифікація – справа не одного дня чи місяця. Як справа не одного дня і навіть й місяця технічна сертифікація проєкту. Цей термін може зайняти майже рік. Так що добудова газопроводу – це зовсім не момент його запуску.
Здавалося б, у цій ситуації в Києві можуть зітхнути спокійно? Адже в цьому випадку відмовитися від послуг української ГТС в Москві не здатні? Але я б не поспішав з оптимістичними висновками.
Момент істини настане у 2024 році
Вся справа в тому, що відмовитися від послуг української ГТС в Москві все одно не здатні до 2024 року – часу, коли діє контракт на транзит російського газу. Тому в «Газпромі» поки що можуть особливо і не поспішати. І навіть робити заяви про те, що готові продовжити співпрацю з «Нафтогазом».
Справжній момент істини настане у 2024 році чи трохи раніше. І ми вже можемо уявити собі, як будуть діяти в Москві – хоча б по тактиці «Газпрому» у цьому році, коли існувала небезпека посилення санкцій проти «Північного потоку-2». Буде створюватися штучний дефіцит газу, підвищуватися ціна на сировину, створюватися загроза «холодної зими». І одночасно будуть висуватися політичні вимоги до Києва. Висловлювання Володимира Путіна не залишають сумнівів у тому, якими ці вимоги можуть бути.
Щоб небезпека «проблеми 2024» не захопила Україну і її західних союзників зненацька, думати про можливі кроки Росії потрібно вже сьогодні. Як і про те, як цим крокам протистояти.