Руководитель украинской части совместного центра по координации и контроля за прекращением огня между украинскими вооруженными силами и российскими оккупантами и их наемниками на линии соприкосновения на Донбассе Александр Аполлонов говорит, что обстрелы с российской стороны растут в геометрической прогрессии. Такого не было аж с 2016 года. То есть практически это первые настолько серьезные обстрелы с точки зрения роста за время президентства Владимира Зеленского.
Господин Аполлонов пытается понять, почему это так происходит. Возможно, потому что россияне сейчас вместе с белорусами проводят военные учения. Возможно, потому, что они готовятся к парламентским выборам в Российской Федерации (напомню, что в этих выборах будут принимать теперь участие не только украинские граждане, проживающие в аннексированном Крыму, но и граждане Украины, которые получили российские паспорта в ОРДЛО). А может Россия просто хочет продемонстрировать свою мощь.
Далее текст на языке оригинала.
Однак все це – лише припущення українського чиновника. А насправді пояснювати, чому обстріли посилюються або зменшуються – навряд чи можна з точки зору формальної логіки.
Ми маємо усвідомити досить просту річ. Володимир Путін зацікавлений у продовженні конфлікту на Донбасі. Поки що – саме такого конфлікту, який ми спостерігаємо. Так званий воєнний конфлікт низької інтенсивності. Кожного дня гинуть українські військові. Немає нормального життя у населених пунктах на лінії зіткнення. Але якраз це Путіну і потрібно.
Чому? У 2019 році могло скластися враження, що конфлікт не такий вже серйозний, як був дотепер. І що навіть виникли умови для звільнення українських заручників. Тому що російська адміністрація сподівалася, що обрання президентом Володимира Зеленського відкриє дорогу до капітуляції України. Ці сподівання також були пов’язані з очевидним бажанням українського президента зустрітися зі своїм російським колегою.
Під час підготовки цієї зустрічі, як можна зрозуміти, українські переговірники не відповідали жорстко на ультиматуми Москви. Робили вигляд, що як тільки Путін зустрінеться з Зеленським – всі проблеми можуть бути вирішені. І російська сторона повірила в імовірність такого розвитку подій. Але коли зустріч Путіна із Зеленським відбулася – для російського президента вона стала справжнім розчаруванням. Ні про яку капітуляцію з боку українського президента і мови не було.
Очевидно, стала вона розчаруванням і для Зеленського. Зеленський, далекий від реальних політичних процесів, здається, так досі й не зрозумів, в чому є мета його російського колеги. І сподівався йому щось там в Парижі пояснити.
Після "Нормандського саміту" Зеленський перестав цікавити Кремль. Ще робилися певні спроби затягти українського президента у пастки, підготовані новим куратором "українського напрямку", досвідченим Дмитром Козаком. Однак якщо подивитися на розвиток ситуації, ми побачимо, що ці пастки не спрацювали. Навіть не тому, що Офіс президента України усвідомив всю небезпеку певних дій, які пропонував Козак. А тому, що досить жорстко зреагувала як українська громадська думка, так і західні союзники України. Скажемо велике "дякую" як нашим патріотам, так і західним дипломатам, які в перший період президенства Зеленського утримали його і Андрія Єрмака від таких небезпечних кроків, як, скажімо, створення спільної ради, в яку ввійшли б як представники України, так і представники так званих "народних республік". А Росія разом з Німеччиною і Францією були б спостерігачами. Це б легітимізувало сам факт внутрішнього конфлікту і зробило б Росію посередником, а не стороною цього конфлікту.
Але цього не відбулося.
І от, коли стало зрозуміло, що у пастки Зеленський також не потрапляє – остаточно зник інтерес до перемовин з ним.
У Кремлі сьогодні очікують зміни влади. Нового українського президента, якого можна буде примусити капітулювати. І найкраще б, щоб ця зміна влади відбулася в 2024 році. Нагадаю, що саме тоді закінчується термін дії російсько-українського транзитного контракту. Це важлива обставина. Адже вона може вплинути на доходи бюджету, на всю соціальну сферу в Україні – досить серйозно загострити ситуацію в Україні на рік президентських виборів.
Але абсолютно очевидно, що ще до цього Україна має знаходитися у постійному загостренні ситуації на Донбасі. Українці мають переконатися, що Володимир Зеленський не здатний вирішити і цю проблему. І російська пропаганда, звичайно ж, буде весь час нагадувати, що вся проблема – у таких політиках, як Зеленський. І я тут цитую нещодавні слова одного з найближчих соратників Путіна, голови Державної думи РФ В’ячеслава Володіна, який підкреслив, що саме такі як Зеленський "роз’єднують один народ".
Таким чином, можна зараз сказати, що Володимир Зеленський опинився в ситуації, в якій був його попередник, Петро Порошенко. Нагадаю, що в 2019 році телевізійний комік, який балотувався в президенти України, намагався довести, що для того, щоб зупинити війну – потрібно просто перестати стріляти. Він звинувачував у тому, що війна продовжується, українське політичне керівництво. Яке нібито збагачується на війні. Зеленський досі не вибачився ні перед колишнім президентом Україні, ні перед іншими представниками українського політичного керівництва за ці свої звинувачення. Хоча, звичайно, виникає питання: якщо війна продовжується вже 2 роки – а, як ми розуміємо, Путін не дуже зацікавлений у продовженні цієї війни, – то хто тепер на ній збагачується? Сам Володимир Зеленський? Його найближче оточення? Олігархи, пов’язані з президентом? Або все ж таки – війна продовжується тому, що вона потрібна Росії, Путіну? Тому що головна мета цієї війни – ліквідація української державності і приєднання української території до Російської Федерації. Як, втім, і території сусідньої Білорусі.
Тож можна чітко сказати, що з цього часу конфлікт на Донбасі буде тільки посилюватися. Так, щоб на момент проведення нових президентських виборів в Україні він вже вийшов би на гарячу фазу. А Росія буде на цих виборах підтримувати якогось такого політика, який буде пояснювати, що з Путіним все ж таки можна домовитись – і по війні, і по газу. Який звинувачуватиме Володимира Зеленського в тому, що він виявився заручником у руках націоналістів, є нерішучим і – це прозвучить неодмінно! – збагачується на війні.
Я думаю, що відповідні "журналістські розслідування" вже готуються. Принаймні, готується матеріал, який стане темою для таких розслідувань.
Я тільки дуже сподіваюся, що українці не оберуть своїм очільником капітулянта. Тому що у цього капітулянта все одно не буде можливості капітулювати перед Росією.
Доведеться захищати країну.