Розворот Трампа: які зміни анонсує нова безпекова стратегія США

Новини

09.12.2025 09:01 (Оновлено 09.12.2025 в 09:02)

Річард Хаас, «Европейская правда»

Новини

Стратегії національної безпеки, які час від часу оприлюднює кожна адміністрація США, зазвичай мало про що говорять і швидко забуваються.

Однак остання, видана адміністрацією Трампа наприкінці минулого тижня, є винятком. Її обов’язково слід прочитати, адже вона демонструє найбільший розворот зовнішньої політики США від початку холодної війни 80 років тому.

У вічі відразу впадає пріоритетність економічних і комерційних інтересів. У документі йдеться про скорочення торговельних дисбалансів Америки, збільшення комерції, забезпечення стійких ланцюгів постачання та реіндустріалізацію країни.

Союзники вважаються союзниками лише доти, доки беруть на себе значно більшу частину оборонного тягаря.

Геоекономіка витіснила геополітику. Інвестиціям – так; допомозі – ні. Викопне паливо та ядерна енергетика – так; вітрова, сонячна та інші відновлювані джерела – ні, так само як і питання зміни клімату.

Найбільша зміна полягає в тому, що Західна півкуля, яку тривалий час значною мірою ігнорували, тепер опинилася в центрі політики національної безпеки США. Вона стоїть першою в списку того, чого Сполучені Штати хочуть від світу. Її обговорюють до всіх інших регіонів.

Пріоритетність цього напрямку найкраще зрозуміти як наслідок зростання занепокоєння безпекою батьківщини, продовження внутрішніх зусиль щодо боротьби з наркотрафіком та незаконною імміграцією.

Відповідно зміниться й військова присутність США. Коротко кажучи, "наслідок Трампа" тепер стоїть поруч із доктриною Монро та "наслідком Рузвельта", хоча політика, здається, ґрунтується на прагненні США проникнути в економіку та стратегію інших країн Америки не меншою мірою, ніж на стримуванні сторонніх держав.

Регіоном, що отримує "срібло" за рівнем уваги, є Індо-Тихоокеанський. Як і слід було очікувати, тут великий акцент робиться на економічній складовій: на "перебалансуванні економічних відносин Америки з Китаєм, пріоритизації взаємності та справедливості для відновлення економічної незалежності США". Водночас документ зазначає, що стримування конфлікту навколо Тайваню є пріоритетом.

Однак Північну Корею не згадано. Невідомо, як адміністрація планує збалансувати економічні та стратегічні цілі в цій частині світу, що робить запланований на наступну весну візит Трампа до Китаю критично важливим.

На противагу цьому адміністрація прагне скоротити роль США на Близькому Сході, який домінував у зовнішній політиці США більшу частину останніх 35 років.

Чи буде це можливо – покаже час, адже стратегія, ймовірно, перебільшує досягнення в просуванні миру та послабленні Ірану.

Африка, попри очікуване найбільше зростання населення, переважно залишається другорядною.

Європа натомість зазнає найсуворішої критики.

Після опису очевидних економічних проблем континенту документ заявляє, що "цей економічний занепад тьмяніє перед реальною та ще тривожнішою перспективою зникнення цивілізації".

Європейський Союз зображено як такий, що підриває свободу та суверенітет.

У стратегії зазначено: "Якщо теперішні тенденції продовжаться, континент буде невпізнанним за 20 років або навіть раніше. Тож далеко не очевидно, чи матимуть деякі європейські країни економіку та військо, достатньо сильні, щоб залишатися надійними союзниками".

Цікаво, що документ завершує обговорення Європи на дещо позитивнішій ноті: "Нашою метою має бути допомога Європі виправити її нинішню траєкторію. Нам знадобиться сильна Європа, щоб успішно конкурувати та діяти разом із нами, аби жоден противник не домінував у Європі".

Але загалом ставлення до Європи є негативним, повчальним і тривожним.

Росія ж легко відбулася. Її не названо противником. Просування миру в Україні є безумовним. А президент Росії Владімір Путін знайде розраду в задекларованій меті "відновлення стратегічної стабільності з Росією" та в тому, що сказано про НАТО, а саме: настав час припинити "сприйняття і запобігти перетворенню НАТО на альянс, що вічно розширюється".

Не дивно, що документ можна сприйняти як приховане схвалення системи сфер впливу.

США контролюватимуть Західну півкулю, Росія та ЄС будуть самостійно визначати ситуацію в Європі, а Китай матиме великий вплив на майбутнє Азії – доки він не заходить надто далеко.

Документ не добирає слів: "Надмірний вплив більших, багатших і сильніших держав – вічна істина міжнародних відносин".

Стратегія не є ізоляціоністською, але представляє значно вужче бачення інтересів США та їхньої участі у світі.

"Дні, коли Сполучені Штати підтримували весь світовий порядок, немов Атлант, – минули".

До цього додається значна частка односторонності й виразна упередженість щодо міжнародних інституцій, які нерідко постають у документі як нібито від природи антиамериканські та такі, що загрожують національному суверенітету.

Нова зовнішня політика є не стільки аморальною, скільки позбавленою морального виміру.

Якщо не враховувати Європу, простежується ухилення від втручання у внутрішні справи інших держав. "Ми прагнемо добрих стосунків і мирних комерційних відносин з країнами світу, не нав’язуючи їм демократичні чи інші соціальні зміни, що істотно відрізняються від їхніх традицій і історій".

Цей гіперреалізм підкреслюється в розділі про співпрацю з урядами Близького Сходу. "Це вимагатиме відмови від хибного експерименту Америки з повчанням цих країн – особливо монархій Перської затоки – щодо відмови від їхніх традицій та історичних форм правління".

Що все це означає? Епоха, коли США були опорою союзів і міжнародних інституцій, виступали на захист демократії та прав людини й були готові жертвувати заради верховенства права та балансу сил у світі, закінчилася.

Її місце посів світ, у якому дії США визначаються насамперед тим, що приносить пряму вигоду американській економіці, окремим американським компаніям та безпеці батьківщини.

Майбутній президент, можливо, змінить окремі елементи цього підходу – передусім акцент на Америку, – але тим часом світ, швидше за все, стане більш хаотичним, менш вільним і менш процвітаючим, значною мірою тому, що нинішня адміністрація має попереду ще понад три роки.

Росія й Китай знайдуть тут можливості, тоді як традиційні друзі та союзники в Європі й Азії зіткнуться з більшими ризиками та складними виборами. Єдине, в чому можна бути впевненим, – це що історична епоха завершується і починається нова.

Джерела eurointegration.com.ua/

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника