Польща входить у вирішальний етап енергетичного переходу, намагаючись поступово скоротити залежність від вугільної генерації та перейти до більш чистих джерел енергії. Водночас повна заміна вугілля до кінця десятиліття залишається складним завданням, оскільки потребує не лише будівництва нових електростанцій, а й масштабної перебудови всієї енергосистеми. Про це у своєму аналітичному матеріалі розповів експерт з енергетики Михайло Пиртко.
За словами Михайла Пиртка, десятиліттями саме вугілля забезпечувало стабільність польської енергосистеми, покривало базове навантаження та підтримувало промисловість у пікові періоди споживання. Однак сьогодні така модель стає дедалі дорожчою через зростання вартості викидів CO₂ та зміну правил на європейському ринку електроенергії.
Експерт зазначає, що ключове питання сьогодні полягає вже не в необхідності розвитку відновлювальних джерел енергії, а в здатності системи замінити вугільну базу на реальні інструменти стабільності. Вітрові та сонячні електростанції швидко нарощують потужності, однак їхня генерація залежить від погодних умов і не завжди збігається з моментами пікового споживання.
Саме тому перехід до 2030 року означає не лише будівництво нових вітряків і сонячних станцій, а й модернізацію мереж, розвиток механізмів балансування та створення резервних потужностей. Польща фактично одночасно вирішує два завдання: скорочує використання вугілля і водночас повинна зберегти стабільність постачання електроенергії для бізнесу та домогосподарств.
Однією з головних проблем, наголошує експерт, залишається стан електромереж та повільні темпи їх модернізації. Навіть за наявності інвестицій, нові об’єкти часто стикаються з обмеженнями під час підключення через нестачу пропускної здатності та недостатню цифровізацію управління системою. У результаті встановлені потужності не завжди перетворюються на доступну для споживачів електроенергію в години пікового навантаження.
Окрему роль відіграє й питання резервних потужностей. Вугільні електростанції в Польщі традиційно виконують функцію стабілізатора, підтримуючи базове навантаження та частоту в мережі. Перехід на ВДЕ означає, що ці функції мають перебрати на себе накопичувачі енергії, гнучкі газові електростанції та інструменти керування попитом.
Серед головних драйверів скорочення вугілля до 2030 року Михайло Пиртко називає вітрову та сонячну енергетику. Наземні вітропарки вже демонструють значні обсяги виробництва, а майбутні офшорні проєкти в Балтійському морі можуть забезпечити країні великі обсяги нової генерації. Водночас головним обмеженням лишається швидкість реалізації таких проєктів та стабільність регуляторних правил.
Експерт підкреслює, що реальне витіснення вугілля можливе лише за одночасного розвитку мереж, систем накопичення енергії та гнучких потужностей. Без цього навіть швидке зростання ВДЕ змусить країну зберігати вугільні станції як резерв.
У підсумку, зазначає Михайло Пиртко, Польща має реальні шанси значно скоротити частку вугілля до кінця десятиліття, однак повна його заміна відновлювальними джерелами до 2030 року виглядає малоймовірною без прискореної модернізації інфраструктури.
Читайте також: Михайло Пиртко про те як критичні матеріали стали «новою нафтою» XXI століття і визначають енергетичну безпеку світу