Трагічна аварія, що сталася 5 червня у Солом'янському районі Києва, знову сколихнула українське суспільство та актуалізувала критичне питання безпеки на дорогах. Водій автомобіля Mercedes C300, який за останній час мав щонайменше 39 зафіксованих порушень швидкісного режиму, на повній швидкості вилетів у пішохідну зону, внаслідок чого загинуло четверо людей. Ця трагедія стала черговим доказом системної кризи у сфері контролю дорожнього руху в Україні та бездіяльності відповідальних органів влади.
Статистика смертності на столичних дорогах є жахаючою та цілком співставною з жертвами від ворожих повітряних ударів. За підрахунками народного депутата Ярослава Железняка, у Києві ризик загинути в дорожньо-транспортній пригоді майже дорівнює ризику стати жертвою російських шахедів чи ракет. Проте, якщо протидіяти ворожим обстрілам допомагає протиповітряна оборона, то подолати загрозу всередині країни заважає виключно зволікання державних органів та відсутність рішучих законодавчих кроків.
Реакція уряду та системні прогалини в законодавстві
Лише через кілька днів після трагедії, 8 червня, уряд вустами першої віцепрем'єрки Юлії Свириденко озвучив намір розробити комплексні рішення спільно з Міністерством внутрішніх справ. Серед анонсованих кроків — посилення відповідальності за системні порушення швидкості, жорсткіші санкції для водіїв-порушників, модернізація автоматичної фіксації та законодавче врегулювання легкого електротранспорту. Проте експерти наголошують, що ці рішення мали бути ухвалені значно раніше, не чекаючи чергової катастрофи.
«Обговорили з міністром внутрішніх справ ситуацію з безпекою дорожнього руху і готують ряд комплексних рішень. Це посилення відповідальності за системне порушення правил дорожнього руху, зокрема за перевищення швидкості, жорсткіші санкції для водіїв, які системно перевищують встановлені обмеження.» — Юлія Свириденко, перша віцепрем'єр-міністерка України.
Чотири кроки до безпеки: що потрібно змінити негайно
Для того щоб реально зменшити кількість смертей на дорогах, Україні необхідно відмовитися від застарілих практик та запровадити дієві механізми контролю. На думку Ярослава Железняка, реформа має базуватися на кількох ключових змінах, які вже давно успішно працюють у європейських країнах.
- Зниження порогу швидкості: В Україні досі діє радянська норма про некараний ліміт у +20 км/год, що стимулює водіїв їздити значно швидше за дозволені обмеження. Цей поріг необхідно зменшити щонайменше до 10 км/год.
- Накопичувальна система штрафів: Якщо водій системно перевищує швидкість, самі лише грошові штрафи його не зупинять. Необхідно впровадити систему накопичення балів за порушення, щоб після певної кількості штрафів протягом року (наприклад, за законопроєктом №12172) у водія автоматично вилучали права.
- Розширення мережі камер фіксації: Камери автоматичної фіксації швидкості є найбільш безстороннім інструментом контролю. Їх кількість у місті, зокрема на потенційно небезпечних ділянках на кшталт вузького бульвару Лесі Українки в Києві, є критично недостатньою.
- Обмеження шуму транспортних засобів: Рев форсованих двигунів спортивних автомобілів під час повітряних тривог створює ілюзію ворожих атак, що неприпустимо під час війни.
Проблема шумного транспорту та новий законопроєкт
Окремим подразником для суспільства став рух спортивних автомобілів (зокрема BMW М-серії) та мотоциклів із переобладнаними глушниками. У нічний час звуки таких транспортних засобів настільки гучні, що їх часто плутають із польотами дронів-камікадзе «Шахед». Законопроєкт щодо обмеження шуму від автівок, зареєстрований народним депутатом Давидом Арахамією ще в серпні 2023 року, досі не пройшов перше читання через нібито відсутність технічних можливостей контролю з боку МВС.
Наразі Ярослав Железняк готує новий законопроєкт, покликаний врегулювати це питання та ввести суворі штрафи за надмірний шум. Законодавці впевнені, що технічні рішення для фіксації порушень рівня шуму існують у багатьох країнах світу і можуть бути інтегровані в українську систему фіксації. Крім того, народні депутати критикують київську міську владу за бездіяльність у питанні розвитку безпечної інфраструктури, яка часто обмежується лише питаннями адміністрування парковок.