Генетика ожиріння: чи дійсно гени визначають нашу вагу?

Новини

13.06.2026 19:56

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

Питання причин зайвої ваги та ожиріння є предметом численних дискусій та досліджень. Чи справді деякі люди схильні до набору ваги через спадковість, тоді як інші можуть їсти все підряд без наслідків? Кандидат біологічних наук Олександр Коляда проливає світло на цю проблему, пояснюючи, як генетика, навколишнє середовище та харчові звички взаємодіють, впливаючи на масу тіла людини.

На перший погляд, здається, що умови виховання та спосіб життя мають вирішальний вплив на вагу. Однак, дослідження монозиготних близнюків, розлучених при народженні, показують, що генетика відіграє значно більшу роль, ніж це може здаватися. Хоча сімейні звички та середовище безперечно впливають на вагу, генетична схильність виявляється потужним фактором, який формує нашу схильність до набору кілограмів.

Читайте також: Смертельна омана лісу: Найотруйніші гриби України

Як вимірюється зайва вага: Індекс маси тіла та його обмеження

Для визначення зайвої ваги та ожиріння найчастіше використовують індекс маси тіла (ІМТ). Він розраховується шляхом ділення ваги в кілограмах на зріст у метрах у квадраті. Всесвітня організація охорони здоров'я класифікує ІМТ: до 18,5 — недостатня вага, 18,5-25 — норма, 25-30 — надмірна вага, а понад 30 — ожиріння. Важливо розуміти, що ожиріння (ІМТ > 30) вважається хворобою, тоді як надмірна вага є радше попередженням про ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Однак, ІМТ не завжди є точним показником, особливо для спортсменів з великою м'язовою масою, оскільки він не розрізняє жирову та м'язову тканину. Тому часто до ІМТ додають вимірювання окружності талії, що є кращим індикатором ризику, пов'язаного з абдомінальним ожирінням.

Розподіл жиру в тілі також залежить від генетики. Типи фігури «яблуко» та «груша» свідчать про генетично детерміновані патерни накопичення жиру. Андроїдний тип (накопичення жиру в області живота) є більш небезпечним для здоров'я, ніж геноїдний (на стегнах), через його метаболічну активність та зв'язок із ризиком діабету та серцевих захворювань. Дослідження показують, що генетика визначає розподіл жиру від 40% до 70%.

Ген ожиріння: рідкісні моногенні форми та поліморфізми

Існують рідкісні захворювання, спричинені мутаціями в одному гені, що призводять до важкого ожиріння з раннього дитинства. Ці випадки, відомі як моногенне ожиріння, трапляються, коли порушується робота системи регуляції апетиту, зокрема, вироблення гормону лептину або чутливість до нього. Без належного сигналу ситості мозок не отримує інформації про достатню кількість жирової тканини, що призводить до неконтрольованого голоду. Прикладом є мутації в гені лептину або рецептора до меланокортину, які можуть призвести до значного набору ваги.

Однак, більшість випадків ожиріння не є моногенними. Вони зумовлені поліморфізмами — невеликими відмінностями в генах, які впливають на їхню активність. Такі поліморфізми, як у гені FTO, можуть підвищувати ризик ожиріння, але не визначають його безапеляційно. Наприклад, носії однієї копії ризикованого алеля FTO можуть споживати в середньому на 350 ккал більше на день, що за рік може призвести до набору близько 5 кг жиру. Цей ген впливає на розвиток клітин, зміщуючи баланс у бік накопичення жиру (білі адипоцити) замість його спалювання (коричневі адипоцити).

Важливою новиною є те, що генетична схильність не є вироком. Дослідження показують, що люди з генетичним ризиком ожиріння реагують на дієти та фізичні навантаження так само, як і люди без такого ризику. Більше того, у деяких випадках вони можуть навіть втрачати більше ваги. Гени можуть змістити стартові умови, але не зачиняють двері для ефективних стратегій схуднення.

Генетика ваги: від поліморфізмів до складних ознак

Вага є складною ознакою, яка залежить від взаємодії багатьох генів (полігенна успадкованість) та впливу факторів навколишнього середовища. Гени, що відповідають за вагу, не працюють ізольовано; вони є частиною складної мережі взаємодій. Дослідження виявили сотні генетичних маркерів, асоційованих з індексом маси тіла. Сукупний ефект цих маркерів може пояснити значну частину варіації ваги в популяції. Наприклад, люди з найбільшою кількістю маркерів, що сприяють набору ваги, можуть мати в середньому на 13 кг більшу масу тіла порівняно з тими, хто має менше таких маркерів.

Близнюкові дослідження, що порівнюють монозиготних (100% спільних генів) та дизиготних (50% спільних генів) близнюків, показують високу спадковість ІМТ — до 77-84%. Дослідження усиновлених дітей у Данії підтвердило, що вага дітей сильніше корелює з вагою їхніх біологічних батьків, ніж прийомних. Це свідчить про потужний генетичний вплив, який важко пересилити факторами виховання.

Проте, слід враховувати, що біологічні батьки передають дитині не лише ДНК, а й вплив внутрішньоутробного середовища, що може мати довгострокові наслідки для метаболізму. Дослідження жінок, які голодували під час вагітності в Нідерландах, показали, що їхні діти мали вищий ризик ожиріння в подальшому житті через епігенетичні зміни.

Епідемія ожиріння: чому гени ті самі, а вага росте?

Незважаючи на те, що генетичний профіль людини мало змінився за останні десятиліття, середня вага населення індустріальних країн значно зросла. Це явище пояснюється зміною середовища, зокрема, доступністю висококалорійної, ультрапереробленої їжі. Дослідження показують, що люди, які харчуються ультрапереробленою їжею, споживають на 500 ккал більше на день, ніж ті, хто їсть мінімально оброблені продукти, навіть при збалансованому макронутрієнтному складі. Це відбувається через швидкість споживання, концентрацію калорій та вплив специфічних комбінацій смаків, розроблених харчовою промисловістю.

Фізична активність, хоч і важлива для здоров'я, не є єдиним фактором, що визначає вагу. Дослідження племені Хадза в Танзанії показало, що, незважаючи на високий рівень фізичної активності, їхні загальні енерговитрати порівнянні з середніми показниками мешканців індустріальних країн. Це свідчить про те, що тіло автоматично регулює витрати енергії, щоб залишатися в межах певного бюджету. Отже, епідемія ожиріння пов'язана не стільки з меншими витратами енергії, скільки зі значно вищим споживанням калорій.

Теорії регуляції ваги та практичні кроки до схуднення

Існує кілька теорій регуляції ваги, зокрема теорія «заданої точки» (setpoint theory), яка припускає, що тіло активно підтримує певну вагу, та теорія динамічної рівноваги, яка пояснює стабільність ваги зростанням витрат енергії при наборі маси. Найбільш обговорюваною є теорія двох точок, яка передбачає наявність діапазону ваги, який тіло вважає нормальним, і нижньої та верхньої меж, які генетично зумовлені. Ця модель пояснює, чому люди по-різному реагують на фактори навколишнього середовища.

Щоб ефективно контролювати вагу, важливо зосередитися на довгострокових стратегіях, а не на короткострокових дієтах. Ключовими кроками є: обмеження ультрапереробленої їжі, забезпечення якісного сну (недосипання підвищує ризик набору ваги), регулярна фізична активність (для загального здоров'я), а також, у разі значної сімейної історії ожиріння, консультація з лікарем та, можливо, генетичні тести. Сучасні медикаментозні засоби, як-от GP препарати, також можуть бути ефективними, але вимагають призначення лікаря.

Генетика дійсно відіграє значну роль у формуванні схильності до певної ваги, але вона лише задає базові умови. Спосіб життя, харчові звички та оточення залишаються ключовими факторами, на які людина може впливати. Успіх у контролі ваги залежить від побудови стійких, довготривалих звичок, а не від пошуку «чарівної пігулки».

Читайте також: Нові правила харчування до 2030 року: чому США перевертають піраміду та подвоюють норму білка