Олена Пчілка, видатна постать української культури, не лише мати Лесі Українки, але й самостійна борчиня проти Російської імперії. Письменниця, видавчиня, етнографка та громадська діячка, вона присвятила своє життя збереженню та утвердженню української культури в часи, коли її існування було під загрозою. Її боротьба, що спиралася на книгу, слово, національні символи та віру у власний народ, набула особливої ваги після Валуєвського циркуляра 1863 року та Емського указу 1876 року, які суттєво обмежили українську мову в друці та публічному просторі.
Народжена у 1849 році в родині Драгоманових, Ольга Косач (Олена Пчілка) отримала освіту та знала європейські мови, що могло б дозволити їй вести безтурботне життя. Однак вона свідомо обрала шлях служіння українській справі. Пчілка рішуче виступала проти русифікації та поняття «малорос», закликаючи українців пишатися своїм походженням. Вона розуміла, що знищення культури починається з нав'язування комплексу меншовартості.
Символи спротиву та збереження національної ідентичності
Одним із ключових елементів спротиву Олени Пчілки стало ставлення до українського одягу. У той час, коли вишиванка сприймалася як суто селянське вбрання, вона носила її в освідченому та аристократичному середовищі, перетворюючи на потужний знак національної гідності та культурного опору. Її діяльність у книговидавництві також мала величезне значення. Попри цензурні заборони, Пчілка активно підтримувала видання українських творів, перекладала світову класику українською мовою та сприяла поширенню літератури, яка для багатьох читачів ставала формою спротиву імперській політиці.
Особливої ваги Пчілка надавала вихованню дітей. У родині Косачів українська мова, література та історія були фундаментом світогляду, що стало вирішальним для формування Лесі Українки як однієї з найвидатніших постатей української культури. Знаковим став виступ Олени Пчілки у 1903 році в Полтаві на відкритті пам'ятника Івану Котляревському. Всупереч вимозі влади виступати російською, вона звернулася до присутніх українською, продемонструвавши таким чином непокору та громадянську мужність.
Після революції 1917 року Олена Пчілка не змінила своїх переконань. У 1920 році в Гадячі вона публічно засудила зривання синьо-жовтого прапора під час вшанування пам'яті Тараса Шевченка, знову підкресливши свою відданість українській справі. Сучасники пам'ятали її як принципову та безкомпромісну особистість. Її полем боротьби були школа, книга, театр, родина та громадське життя. Вплив Олени Пчілки пережив як Російську імперію, так і більшовицький режим, утверджуючи її як одну з творців модерної української нації.