Чому Булгакова прибирають з українського простору: аналіз українофобії та імперських поглядів

Новини

14.06.2026 22:05 (Оновлено 14.06.2026 в 22:06)

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

Демонтаж пам'ятника Михайлу Булгакову в Києві став знаковою подією, яка загострила дискусії навколо спадщини цього російського письменника. Незважаючи на його присутність у шкільній програмі, жест був офіційним та відбувся на прохання спадкоємиці скульптора. Однак, у коментарях під відповідними дописами виникла хвиля критики, що звинувачує владу в "декультуризації" та ставить під сумнів правомірність заборони творчості Булгакова. Це спонукає до глибшого аналізу, чи дійсно його твори містять українофобські наративи, які виправдовують усунення його образу з публічного простору та перегляд освітніх програм.

Творчість Булгакова, водночас талановита і суперечлива, тривалий час розколює українське суспільство. Експерти Українського інституту національної пам'яті свого часу дійшли висновку про його українофобію. Ці висновки, а також різкі заяви окремих публічних діячів, зокрема Олексія Арестовича, який називає прихильників "дебулгаковізації" ідіотами, створюють контраст із думкою науковців, які вважають Булгакова російським імперцем. Стаття має на меті розібратися, чи праві експерти, і в яких саме творах письменника можна віднайти прояви українофобії.

Читайте також: Король і королева Швеції відзначають 50 років знайомства та 48 років шлюбу

Булгаков у шкільній програмі: спадок імперських поглядів

Проблема присутності творів Булгакова в українській шкільній програмі залишається актуальною. Ще понад рік тому звертали увагу на те, що "Собаче серце" залишалося в програмах для дев'ятого класу, а "Фатальні яйця" згадувалися у варіативній частині. Навіть через начебто безпечну антирадянську сатиру, твори Булгакова продовжують потрапляти до українських підлітків. Будь-який текст, включений до шкільної програми, легітимізує автора як частину культурного канону, заохочуючи до ознайомлення з рештою його творчості. Це особливо небезпечно, коли не пояснюється світогляд автора та його ставлення до української мови, державності та народу загалом.

Експерти Українського інституту національної пам'яті визнали Булгакова українофобом та російським імперцем, що, згідно з трактуванням, наприклад, "Радіо Свобода", робить глорифікацію його імені в публічному просторі забороненою законом. Відповідно, публічний пам'ятник розглядається як уславлення політики країни-агресора. Важливо розрізняти дослідження творчості від її публічного вшанування. Держава під час війни з Росією має вирішити, чи доречно вшановувати особу, чия творчість, за висновками фахівців, працювала на російську імперську оптику. Досліджувати автора як симптом хвороби — одне, а зберігати пам'ятники цьому симптому — інше.

Аналіз українофобії у творах Булгакова

Експертний звіт Українського інституту національної пам'яті містить висновок, що у творах Булгакова немає позитивних персонажів-українців. Письменник пародіював українську мову, висміював українську автокефальну церкву та заперечував існування української нації. Твори, такі як "Дніпрові", "У ніч на третє число", "Біла гвардія" та "Я убив", наводяться як приклади. Булгаков характеризується як імперець за світоглядом, затятий українофоб, який зневажав українців та їхню культуру, ненавидів прагнення України до незалежності та негативно відгукувався про українську державу. Його творчість, на думку експертів, стоїть найближче до ідеологем путінізму.

Докторка філологічних наук Лариса Масенко зазначає, що ідея української державної самостійності була Булгакову чужою. Культуролог Радомир Мокрик стверджує, що під час громадянської війни Булгаков став на бік білої царської Росії, а український націоналізм викликав у нього в кращому разі іронію. Аналіз фейлетону "Київ-город" (1923) показує, як Булгаков описує Київ як "город російської пам'яті та російської ностальгії", висміює українську мову та її слова, відстоюючи "русский" варіант. Така позиція розглядається як типовий імперський патерналізм та лінгвоцидний підхід, що роками викладали дітям як зразок високої літератури.

У творах Булгакова українська мова часто подається як об'єкт для корекції, а українська мова — як "гнусне язичництво". Українська державність зображується як "гнусна комедія з українізацією", а не як боротьба за суб'єктність. Булгаков оплакує втрату росіянами права вважати Київ своїм містом. У п'єсі "Дні Турбіних" українізація названа "чортовою комедією", а український простір — "Малоросією", яку треба "очистити від Петлюри" і повернути до російського імперського порядку. Українські воїни дегуманізуються, перетворюючись на "сіре стадо".

У статті "Грядущие перспективи" (1919) Булгаков відкрито оплакує падіння Великої імперії, називаючи українців "самостійних зрадників". Це руйнує міф про аполітичного митця. Навіть у романі "Майстер і Маргарита" Київ подається як провінційне місто, з якого кияни прагнуть переїхати до Москви. Історик Володимир В'ятрович зазначає, що Булгаков був одним із тих російських письменників, яких Росія використовувала для свого культурного впливу, і в своїй творчості проявив себе як абсолютно антиукраїнськи налаштований письменник.

«Українське питання перетворювало Булгакова на справжню безпринципну тварюку, який вже тут збіса гуманізм. Щира ненависть Булгакова до українського народу та нашої державності не обмежується цим оповіданням, як і іншими цитованими творами. Письменник дегуманізує українців і в новелі "Таємному другу", і в оповіданні "Наліт". Тобто його антиукраїнська позиція незмінна і послідовна.»

Оповідання "Я убив" розглядається як приклад, де лікар, що мав би лікувати пораненого петлюрівця, його пристрелює, що символізує вбивство зв'язку з незалежною Україною. Це оповідання, як і інші, демонструє, що Булгаков, прагнучи проголосити українців "недолюдьми", виказує власну нелюдську сутність. Лікарська етика програє політичній ненависті та українофобії. Навіть у ранньому оповіданні "У ніч на третє число" (1922) українські воїни січовики описані як "сіре стадо", а гайдамаки — через "хвостаті шапки", що свідчить про дегуманізацію українців.

Висновок: Чи місце Булгакову в сучасній Україні?

Проблема з Булгаковим полягає не в особистій нелюбові до окремих політиків, а в тому, що українська мова, церковна автокефальність та державницька перспектива в його ключових творах подані як щось сміховинне та випадкове. Його мрії про безсуб'єктність України не збулися, і саме це є найбільшим ударом по його впевненості у нашій поразці. Твори Булгакова, за висновком експертів, працювали на російську імперську оптику, і держава має вирішити, чи доречно вшановувати такого автора. Питання щодо вивчення "Собачого серця" у шкільній програмі залишається відкритим, але позиція про необхідність повного усунення творів цього українофоба є цілком обґрунтованою.

Читайте також: Олена Пчілка: Незламний дух, що кинув виклик імперії та викував модерну націю