Президент Росії Володимир Путін відвідав пункт управління військами, де заслухав доповідь генерала Герасимова про нібито повне звільнення міста Костянтинівка на Донеччині. За повідомленнями російської сторони, стратегічна ініціатива на фронті повністю за російськими військами, досягнуто значного просування на Донбасі та створюється зона безпеки на Харківщині та Сумщині. Однак, аналітики вказують на численні невідповідності та приховані мотиви цих заяв, пов'язуючи їх з прагненням відволікти увагу від глибокої кризи в російському тилу.
Основною метою таких пропагандистських заяв, на думку експертів, є відволікання російського населення від серйозних проблем у тилу. Росія стикається з глибокою кризою пального: бензину бракує, у великих містах, як Новоросійськ, спостерігаються тривалі черги на заправках, а загальна ситуація з логістикою пального погіршується. Це ускладнюється постійними атаками українських дронів та ракет по російській території, зокрема по нафтових об'єктах, що ще більше дестабілізує ситуацію.
Читайте також: Росіянам все ж вдається застосовувати Starlink на фронті, - командир 7 ДШВ
Тактика "авансового взяття" та реальність боїв
Критика спрямована на тактику російської армії, яку називають "авансовим взяттям". Суть її полягає в тому, що міста спочатку "беруться" на папері або в доповідях, а потім російські війська намагаються захопити їх фактично, часто протягом тривалого часу. Класичним прикладом такого підходу називають місто Куп'янськ, яке, за даними аналітиків, Росія "брала" п'ять разів, але воно залишається під контролем України. Щодо Костянтинівки, то, попри заяви про її повне звільнення, українські військові продовжують чинити опір, отримуючи постачання дронами. Російські сили, за оцінками, зараховують до "звільнених" територій "сірі зони" або території, куди проникли окремі солдати, що призводить до завищених показників та невідповідності реальному контролю.
Заяви про величезні втрати ЗСУ в боях за Костянтинівку, що нібито становлять 13 500 військовослужбовців, 14 танків, 283 одиниці бронетехніки та сотні одиниць іншої техніки, розглядаються як чергове втручання. Аналітики сумніваються в реальності таких цифр, особливо щодо втрат танків, та зазначають, що Україна не публікує своїх втрат. Натомість, українські джерела оцінюють звільнені Росією території за червень значно скромніше (близько 80 км² проти заявлених 636 км²), а Інститут вивчення війни (ISW) – ще менше. Це свідчить про повільні темпи просування російських військ і про те, що повне захоплення таких агломерацій, як Краматорськ і Слов'янськ, може зайняти роки, супроводжуючись значними втратами.
Глибока криза в російському тилу та "смертономіка"
Заява Герасимова про захоплення 636 км² території за червень при детальнішому розгляді виглядає ще менш переконливою. Якщо врахувати, що в червні 30 днів, то виходить, що російські війська захоплювали по 22 км² щодня на всьому фронті. Навіть якщо брати до уваги лише Донецьку область, для повного захоплення якої, за такої швидкості, знадобиться близько 180 днів, враховуючи, що штурм Костянтинівки триває з жовтня 2025 року. Реальна ж швидкість просування значно нижча, адже після захоплення міста потрібен час на зачистку, накопичення сил та підготовку до штурму наступних населених пунктів, що розтягує процес на роки.
Ситуація в тилу російської армії погіршується. Окрім паливного кризи, з'являється концепція "смертономіки", що описує економічну вигоду російських командирів від загибелі солдатів. Зазначається, що загиблі та зниклі безвісти солдати стають джерелом доходу для командирів, які привласнюють їхні кошти та соціальні виплати. Це створює систему, де просування вперед стає менш вигідним, ніж утримання статус-кво та збагачення на життєвих циклах солдатів. Велике число зниклих безвісти, за оцінками, є прямим наслідком цієї системи, вигідної як командирам, так і державі, яка уникає виплат.
Пропаганда, яку використовує російське керівництво, створює ілюзію успіху, в той час як реальні проблеми, такі як дефіцит пального, не вирішуються. Намагання купити паливо з-за кордону не компенсує обсяги споживання. Відсутність бажання зупиняти війну та страх доповісти про реальні проблеми керівництву країни призводять до поглиблення кризових явищ. Система, де доповідач про проблему сам стає проблемою, гальмує будь-які спроби вжити заходів, залишаючи країну в стані стагнації та наростання внутрішніх суперечностей.
Читайте також: Сирський: Україна нарощує екіпажі дронів-перехоплювачів та готується до нових ударів РФ