У травні 1945 року Вінстон Черчилль, найпопулярніша людина в Європі та Великій Британії з 83% підтримки, яка щойно виграла світову війну, раптово програв власні вибори. Його партія втратила майже 200 мандатів, що стало одним із найбільших розгромів в історії британської політики. Черчилль дізнався про поразку посеред міжнародного саміту, де його замінили іншим прем'єром. Це викликає питання: як таке стало можливим у політиці? Ця стаття розбирає історичні події, що призвели до цієї несподіваної поразки, і проводить аналогії з сучасністю.
8 травня 1945 року, День Перемоги в Європі, Лондон гуляв. Черчилль, разом із королем Геором VI, з'явився на балконі Букінгемського палацу. На площі Вайтхол він сказав натовпу: "Це ваша перемога", а натовп відповів: "Ні, пане прем'єр, це ваша". Саме з таким настроєм Черчилль розпочинав свою першу післявоєнну передвиборчу кампанію. По суті, це був культ особистості. За його плечима були п'ять років, коли його голос щодня підтримував країну. Однак, у момент найвищого тріумфу Черчилль зізнався близьким, що йому "без війни стало бутно". Ця фраза, як виявиться, пояснює багато.
Читайте також: Кремлівська гра: Дефіцит пального та потенційна консолідація еліт навколо мільярдера
Передумови та вибір кампанії
Важливим фактором є те, що Черчилль ніколи не вигравав виборів як лідер партії. Він став прем'єром у травні 1940 року не через голосування, а через політичну домовленість після провалу Чемберлена. Протягом війни він керував коаліцією, де його заступником був лейборист Клемент Етлі, а міністром праці – Ернест Бейн. Разом вони сиділи в бомбосховищах і забезпечили перемогу. Однак, після війни, вони мали стати суперниками.
Велика Британія не голосувала майже 10 років, останні вибори відбулися у 1935 році. Війна, що принесла багато руйнувань, відклала вибори до після перемоги. У травні Черчилль поставив партнерам ультиматум: або коаліція триває до кінця війни з Японією, або він виграє дострокові вибори. Лейбористи пропонували компроміс – вибори восени, але Черчилль, маючи захмарний рейтинг, вирішив не зволікати. 23 травня він склав повноваження голови коаліції, сформував тимчасовий уряд і призначив вибори на 5 липня. Розрахунок був простий: діяти, поки народ його обожнює.
Прорахунок та очікування народу
У штабі консерваторів були впевнені в переконливій перемозі. Однак, вони не врахували важливий чинник – випуск доповіді економіста Вільяма Беверріджа у 1942 році. Цей документ, що мав суху назву "Звіт про повоєнне соціальне забезпечення", насправді був планом боротьби з "п'ятьма гігантами": нуждою, хворобою, невіглаством, злиднями, житлом та безробіттям. Доповідь стала бестселером, її купували сотнями тисяч, а солдати переказували її зміст. Люди, ховаючись від бомб, читали про майбутнє, яке вони прагнули отримати. Вони воювали не за повернення до стану 1930-х років з їхніми проблемами, а за краще майбутнє.
Черчилль та його команда не побачили, що люди прагнуть змін. Опитування вже з 1942 року стабільно показували перевагу лейбористів. Однак, маючи 83% особистого рейтингу, Черчилль, здавалося, не зважав на це. Це перегукується з ситуацією, коли рейтинг президента високий, але рейтинг його партії низький.
Виборча кампанія: культ особистості проти соціальних обіцянок
Виборча кампанія консерваторів будувалася виключно на постаті Черчилля. Гасло "Допоможіть йому доробити його роботу" та плакати з його обличчям мали продемонструвати його лідерські якості. Натомість, лейбористи ставили питання про те, де житиме солдат, чим платити лікарю, де знайти роботу. Черчилль не мав відповідей на ці питання. Натомість, 4 червня він заявив у радіозверненні, що "соціалістична політика огидна британським ідеям свободи" і лейбористи "спертимуться на якесь гестапо". Ця фраза, яку навіть його дружина Клементина просила викреслити, була погано сприйнята.
Наступного дня Клемент Етлі спокійно відповів, підкресливши різницю між Черчиллем як лідером війни та лідером консерваторів. Голос Черчилля, пов'язаний з його оточенням і його новою роллю політика, втратив колишні сентименти. Лейбористи представили свій маніфест "Поглянемо в майбутнє", який пропонував соціалізм: безплатну медицину, державне житло, повну зайнятість, пенсії, націоналізацію вугілля, залізниць та Банку Англії. Їхнім гаслом стало "Допоможемо їм закінчити їхню роботу" – маючи на увазі солдатів та людей, які працювали в тилу.
День виборів та підрахунок голосів
5 липня 1945 року відбулися вибори з надзвичайно високою явкою – майже 73%. Люди йшли на голосування, як на свято. Результатів довелося чекати три тижні, оскільки країна чекала на голоси солдатів, які перебували по всій Європі та за її межами. Близько 1,7 мільйона бюлетенів мали бути зібрані з усієї земної кулі. Важливо, що навіть у 1945 році вибори проводилися для всіх – як для тих, хто воював, так і для тих, хто був у тилу. Як виявилося, солдатські голоси переважно віддали лейбористам. Люди були вдячні Черчиллю за його роль у війні, але голосували за майбутнє.
Підсумки та їхнє значення
17 липня, поки голоси солдатів рахували, у Потсдамі розпочався розподіл повоєнного світу за участі Сталіна, Трумена та Черчилля. Важливо, що Черчилль взяв з собою на конференцію Етлі, оскільки результат виборів був невідомий. Це був приклад демократії в прямому ефірі. Сталін, до речі, передбачав успіх Черчилля. 25 липня Черчилль повернувся до Лондона чекати результату. Наступного дня, 26 липня, оголосили результати: лейбористи отримали 47,7% голосів і 393 мандати, консерватори – 36,2% та 197 мандатів. Це була найбільша перемога лейбористів та найбільший обвал консерваторів.
Того ж вечора Черчилль подав у відставку королю. Війна з Японією тривала, але мирна передача влади відбулася. 28 липня до Потсдама вже летів новий прем'єр – Етлі, який сів за стіл переговорів із Сталіним. Це чудовий приклад того, як країна могла спокійно змінювати уряд і головного перемовника під час міжнародного саміту. Сталін був щиро здивований, як можна виграти війну і одразу передати владу. Дружина Черчилля назвала поразку "прихованим благословенням", а сам Черчилль визнав, що народ "втомився від війни". Після поразки Черчилль працював лідером опозиції, писав мемуари та користувався повагою. Історія Черчилля – це урок для сучасних політиків: культ особистості може призвести до несподіваних результатів, а народ, що пройшов через випробування, прагне не тільки перемоги, а й кращого майбутнього.
Читайте також: Вибух складу боєприпасів на Київщині та напад на ТЦК у Львові: деталі та розслідування