Ключову роль у формуванні художнього образу собору відіграв Адріан Прахов, який запрошував до співпраці як вже визнаних майстрів, так і молодих талантів. Серед них були Михайло Нестеров, Вільгельм Котарбінський, Павло Сведомський, Віктор Васніцов та інші. Їхні роботи, виконані в різних стилях та техніках, сформували унікальний мистецький простір, що поєднує традиції візантійського, давньоруського та західноєвропейського мистецтва.
Мистецький внесок Михайла Нестерова
Михайло Нестеров, ще молодий художник, приїхав до Києва на запрошення Адріана Прахова. Його запросили виконати ескізи Бориса і Гліба на пілонах, а згодом – ескіз «Різдва Христового» для запристольної стіни на хорах. Пізніше Нестерову доручили виконання образів для іконостасів та композиції «Богоявлення». Його роботи, позначені тяжінням до символізму, відзначаються крихкістю та ніжністю, прагненням передати внутрішні духовні переживання. Особливо вражає композиція «Різдво Христове», де Різдвяна зірка зображена у прерафаелітській манері, а промінь від неї спускається до голови немовляти Христа. У «Воскресінні» Христос стоїть, осяяний світлом, зі спокійним, урочистим виразом обличчя. «Богоявлення» у хрестильні вирізняється аскетичним пейзажем та світлим, але сумним настроєм.
«Мені, як і було домовлено у березні 1890 року, запропонували написати за ескізами Васніцова Бориса і Гліба на пілонах середнього корабля собору, щоб я міг освоїтися зі стінописом. Тим часом Прахов запропонував мені зробити ескіз Різдва Христового для запристольної стіни на хорах Південного Приділу, попередивши, що якщо ескіз сподобається комітету, за мною залишиться також і воскресіння Христове у північному преділі.» — Михайло Нестеров.
Однак робота Нестерова викликала значний скандал. Образ великомучениці Варвари, написаний з Олени Прахової, старшої дочки Адріана Прахова, викликав невдоволення київських дам, зокрема дружини генерал-губернатора Софії Ігнатєвої. Комітет вимагав переписати голову Варвари, погрожуючи залучити іншого художника. Незважаючи на спроби Нестерова зберегти індивідуальність оригіналу, він змушений був підкоритися, хоча й намагався зберегти вираз обличчя.
Західноєвропейський вплив: Котарбінський та Сведомський
Вільгельм Котарбінський та Павло Сведомський, відомі європейські художники, привнесли до розписів Володимирського собору західноєвропейську, зокрема італійську, традицію. Прахов називав їх «фряшськими живописцями». Разом вони створили 18 великих композицій та 84 постаті святих. Основна частина їхніх робіт розташована в нижньому ярусі бокових нефів та на хорах. Особливо виділяються чотири спільні роботи: «Розп’яття», «Суд Пілата», «В’їзд Господній до Єрусалима» та «Тайна вечеря». Сведомський переважно відповідав за композицію та ескізи, тоді як Котарбінський виконував значну частину живопису.
У композиції «Суд Пілата» вперше використали натурника – літератора Володимира Дедлова Кігна, що наділило образ Пілата особливою індивідуальністю. «В’їзд Господній до Єрусалима» зображує задумливого Христа, який немов би знає майбутнє. «Тайна вечеря» показує момент після слів Христа до Юди, з явним зображенням зради на його обличчі. Сведомський також самостійно виконав «Моління про чашу» та «Воскресіння Лазаря», а також три композиції, присвячені дням створення світу. Котарбінський створив композиції «День четвертий, п'ятий і шостий день створення людини» та «Преображення», а також зображення святителів. Через те, що Котарбінський був поляком і католиком, його роботи не підписувалися, оскільки до виконання робіт у храмі допускали лише православних майстрів.
Інші митці та оздоблення собору
До оформлення собору долучилися й інші художники. Михайло Врубель, хоч і не отримав дозвіл на виконання великих композицій через особисті причини з Адріаном Праховим, працював над орнаментальним оформленням. Художник Віктор Замирайло залишив спогади про співпрацю Сведомського та Котарбінського, а також про спробу Врубеля виконати частину роботи, яка виявилася занадто відмінною від загального стилю. Микола Пимоненко написав образи святої цариці Олександри та Миколая Мирлікійського. Майстерня Миколи Мурашка виконувала значний обсяг підготовчих робіт, включаючи ґрунтування, орнаментальні композиції та позолоту. Орнаментальне оформлення, з використанням квітів, листя, геометричних елементів та золота, стало невід'ємною частиною художнього образу собору, черпаючи натхнення з давньохристиянського мистецтва.
Особливістю собору є відсутність традиційного високого іконостаса, його конструкція ближча до давньої церковної архітектури. Мармурові роботи для іконостасів виконувало товариство Тузіні та Рооссі, використовуючи карарський, бельгійський, французький та піранейський мармур. Адріан Прахов розробив проєкти іконостасів та мармурових елементів. Киворій у хрестильні, що спирається на колони з лабродариту вагою понад 13 тонн, є вражаючим елементом. Металеві вироби, такі як жартовник, престольне облачення, жертовник, кіоти та панікадила, виготовлені з бронзи, прикрашені емаллю та позолотою. Плащаниця, вишита Оленою Праховою за ескізом Віктора Васніцова, також заслуговує на увагу. Дзвони придбали на заводі Фінляндського, а позлоту куполів оплатив Микола Терещенко.
Історія храму: від освячення до сучасного стану
Урочисте освячення Володимирського собору відбулося 20 серпня (1 вересня за новим стилем) 1896 року. Проте, подальша історія храму була сповнена випробувань. За радянських часів розпочався наступ на релігійне життя: вилучалося церковне майно, знімали дзвони, припиняли опалення, що призводило до руйнування унікальних розписів. Михайло Нестеров у 1928 році згадував про руйнування «Богоматері» Васніцова та облуплення робіт Котарбінського і Сведомського. Собор перетворювали на антирелігійний музей, архів, книгосховище. У 1937 році навіть обговорювався проєкт знесення собору. На щастя, завдяки бюрократичним процедурам, ці плани не були реалізовані. У 1944 році собор знову став кафедральним храмом, проте церковне життя залишалося під контролем держави. Поступове пожвавлення відбулося у 1960-х роках. У 1988 році тут проходили головні урочистості з нагоди тисячоліття хрещення Русі. Сьогодні Володимирський собор вражає своєю архітектурою, живописом та золотом, створюючи атмосферу духовної гармонії та підносячи відвідувачів над буденністю.