Мешканці Києва, які мають власні домівки, дедалі частіше змушені шукати прихистку на підлозі станцій метро через зростання інтенсивності російських повітряних атак. Хоча кияни платять орендну плату за свої квартири, останнім часом стало звичною практикою проводити ніч у підземних сховищах, відмовляючись від власних ліжок.
З початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно атакувала столицю України. Проте, з 2026 року тактика російських атак суттєво змінилася. Якщо раніше більшість масованих нальотів розпочиналися з повільних дронів "Шахед", які давали мешканцям час дістатися до укриттів після оголошення повітряної тривоги, то зараз все частіше використовуються балістичні ракети. Ці ракети досягають Києва за лічені хвилини, а інколи вибухи лунають ще до сигналу тривоги. Як наслідок, багато людей перестали чекати на сповіщення і почали облаштовувати місця для сну на підземних платформах заздалегідь.
Використання балістичних ракет як нова тактика
Це посилення використання балістичних ракет не є випадковим. Україна відчуває гострий дефіцит американських перехоплювачів Patriot, здатних протидіяти цим ракетам. Росія активно використовує цю слабкість, завдаючи ударів по українських містах, які погано захищені, навіть якщо вони знаходяться на сотні кілометрів від лінії фронту. Лише у липні 2026 року Росія випустила понад 100 балістичних ракет по Києву та області. Для порівняння, протягом усього 2023 року столиця зазнала лише трохи більше 50 таких атак.
Досвід перебування під час ракетних обстрілів є надзвичайно травматичним. Одна з мешканок розповіла про досвід, коли їй довелося бігти до метро, а балістичні ракети вже вибухали над головою, назвавши це одним із найстрашніших переживань у своєму житті. Нині, отримуючи сповіщення про можливі нічні атаки, кияни, як і авторка, часто вирушають до підземки заздалегідь, беручи з собою найнеобхідніше: килимки для йоги, рюкзаки з документами та цінностями, воду, беруші та маски для сну, намагаючись зробити ніч у метро максимально схожою на звичайну.
Усі навколо роблять те саме – намагаються поспати та дочекатися, поки минуне небезпека. Вони мають домівки, мають ліжка, проте змушені ночувати на холодній підлозі. Найважчим є усвідомлення того, наскільки буденною стала ця реальність, як глибоко суспільство адаптувалося до ситуації, яка ніколи не мала стати нормою.