Літо добігає кінця, і в українському суспільстві триває дискусія щодо доцільності відпочинку під час війни. Однак, після тривалого хронічного стресу, блекаутів та виснажливої праці, поїздка на кілька днів стала для мільйонів українців не розкішшю, а базовою психологічною потребою та способом зберегти психологічну стійкість. Особливо це важливо для військових родин. Попри виклики, туристичний сектор продовжує працювати, але його вигляд та вартість суттєво змінилися.
Ситуація на глобальному туристичному ринку також далека від стабільної. Епоха дешевих авіаквитків за 29 євро, за словами президента Німецької асоціації туризму Альвіна Лойдля, остаточно минула. Політична напруга на Близькому Сході вплинула на популярні напрямки, як-от Дубай, перенаправляючи попит на європейські курорти і спричиняючи зростання цін там. Додатково, подорожчання авіаційного пального, дефіцит літаків, лісові пожежі на півдні Європи та загальне зростання вартості авіатурів на 30% за останні п'ять років створили ситуацію, коли вартість відпочинку значно перевищує зростання доходів громадян. Це змушує європейський середній клас переглядати свої звички: близько 20% німецьких сімей взагалі не можуть дозволити собі відпустку, а решта скорочує витрати.
Український туризм: безпека та ментальне відновлення
В Україні виклики для туризму дещо інші. Якщо для європейців головний виклик – це вартість, то для українців – це фізична безпека, наявність укриття, світла та моральне право на відпочинок. Державне агентство розвитку туризму України фіксує тренд «тихих доріг» та рекреації для ментального відновлення, зокрема, зростає попит на санаторії. Основний запит сьогодні – знайти місце, де вночі не чути вибухів, є стабільний зв'язок і можливість побути з рідними, які, можливо, тимчасово звільнилися з передової. Цей запит, як і попит на відпочинок загалом, демонструє високу живучість сектору, про що свідчить стабільне зростання надходжень від туристичного збору до місцевих бюджетів. Понад 65% цих надходжень концентруються у чотирьох областях: Київській, Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській, які стали тиловими рекреаційними хабами.
Морський відпочинок: безпека понад усе
Морський відпочинок зазнав найбільших змін. Більшість українського узбережжя, включаючи Миколаївщину та значну частину Одеської області, залишається закритою через безпекові ризики. Лише сама Одеса та невелика частина Чорноморська відкрили близько півтора десятка пляжних зон. Однак, відпочинок тут регламентується жорсткими вимогами: акваторія обстежується водолазами, зони для плавання огороджені протимінними сітками, а після шторму вхід у воду заборонений. Офіційно відкриватися можуть лише локації, поблизу яких є перевірені бомбосховища. Заборонені будь-які прогулянкові катери, гідроцикли та приватні човни. Через ці обмеження, одеський туризм значною мірою перемістився до прибережних клубів з басейнами. Ціни варіюються від 500-1000 грн за добу у приватному секторі до 3000-15000 грн за ночі у готелях з басейнами та укриттями. Тиждень у п'ятизірковому спа-комплексі на березі Одеси може коштувати як хороший тур до Туреччини, проте українці переважно їдуть на 2-3 дні, як на єдину можливість дістатися до моря без виїзду за кордон.
Карпати як головний рекреаційний центр
Оскільки море залишається важкодоступним, головним рекреаційним напрямком стали Карпати. Буковель, Яремче, Ворохта, Східниця, Поляна та Шацькі озера перетворилися на ключові курорти не лише взимку, а й улітку. Карпатські готельєри облаштовують відкриті басейни та спа-зони, а гірські схили пропонуються як літня альтернатива пляжу. Однак, відпочинок у горах також має свої обмеження: заборони на частину піших маршрутів поблизу кордону та обмеження відвідування лісових масивів через пожежну загрозу.
Організація навіть короткої відпустки в Україні перетворюється на багатоходовий квест. Українські готелі несуть додаткові витрати на генератори, станції зарядки та облаштування укриттів, що закладається в тариф. Цей «плат за автономність» вимиває середній сегмент. До того ж, нерідко спостерігається невідповідність між європейськими прайсами та низьким рівнем сервісу, зокрема, станцією доріг. Високий цінник не завжди гарантує якісну інфраструктуру, паркування чи ввічливий персонал. Квест дістатися до місця відпочинку – це полювання за квитками «Укрзалізниці» або поїздка власним транспортом з потенційними незручностями на дорогах. Звичка раннього бронювання (за півроку) практично зникла, рішення ухвалюються за тиждень або кілька днів, з оглядкою на тривоги та графіки відключень.
Незважаючи на всі складнощі, українці продовжують подорожувати, а бізнес – приймати гостей. Український туризм під час війни демонструє стійкість: він втратив безтурботність і значну частину морського узбережжя, подорожчав, але не зламався. Бізнес розвивається, громади збирають туристичні податки, а люди знаходять кілька днів тиші, що дають сили працювати та рухатись далі.