Україна знову готується до складної зими, яка, за словами експертів, може бути ще важчою за попередні. На тлі постійних російських атак на енергетичну інфраструктуру, країна не може покладатися лише на великі тепло- та електростанції. Саме тому минулого року ключову роль відіграли менші, розподілені джерела енергії, зокрема когенераційні установки. Ці компактні станції, що одночасно виробляють тепло та електроенергію, стали одним з основних інструментів, що допомогли пережити блекаути та забезпечити теплом і світлом українців. Проте, напередодні наступної зими, держава, замість підтримки, фактично придушує цей напрям, створюючи невизначеність для бізнесу та потенційну загрозу для енергетичної безпеки країни.
Минулорічна зима стала справжнім випробуванням для української енергосистеми. Масовані ракетні та дронові атаки призвели до тривалих відключень світла та тепла в багатьох містах, зокрема в Чернігові, Кременчуці, Одесі, Києві та Харкові. Зупинка роботи ТЕС, нескінченні графіки відключень, повернення до «XVIII століття» – такими були реалії життя для багатьох українців. Саме в цей критичний момент держава звернулася по допомогу до приватного бізнесу, закликаючи встановлювати когенераційні установки та обіцяючи підтримку. Бізнес відгукнувся, інвестувавши мільйони гривень, але сьогодні ця довіра опинилася під загрозою.
Когенерація: порятунок минулої зими
Когенераційні установки – це міні-ТЕЦ, які ефективно виробляють одночасно і тепло, і електроенергію. Вони є ключовим елементом розподіленої генерації, здатної швидко реагувати на потреби локальних мереж та зменшувати залежність від великих об'єктів, які є мішенями для ворога. Минулої зими ці установки стали життєво важливими, дозволяючи бізнесам забезпечувати власні потреби та постачати надлишок енергії в мережу, допомагаючи таким чином енергосистемі країни.
Підтримка когенерації була задекларована на найвищому рівні. Ще минулого листопада Президент України наголошував на важливості розробки нормативних рішень для здешевлення газу та дерегуляції процедур встановлення когенераційних установок. Прем'єр-міністр тоді заявляла про розбудову когенераційної мережі для забезпечення енергетичної стійкості громад. Мінфраструктури звітувало про отримання від міжнародних партнерів додаткових об'єктів розподіленої генерації. Навіть тоді, під час найважчої зими, уряд підганяв спрощення підключення когенераційних установок та потужних генераторів, розуміючи, що кожен мегават є критично важливим.
Приватний бізнес, повіривши в державні гарантії, інвестував значні кошти у встановлення когенераційних установок. Логіка була простою: держава підтримує бізнес, а бізнес допомагає державі. Компанії швидко встановлювали обладнання, яке здатне генерувати електроенергію та тепло, вирішуючи таким чином одразу дві проблеми: надійне енергозабезпечення власної діяльності та допомогу загальній енергосистемі. Ця модель виявилася взаємовигідною.
Придушення когенерації: нові правила гри
Однак, як тільки минула критична фаза зимового періоду, ситуація кардинально змінилася. Вже у березні виробники електроенергії заявили про примусову зупинку когенераційних установок через неможливість закупівлі газу за фіксованою ціною. Причиною стало рішення уряду скасувати Постанову № 172, яка зобов'язувала державні газові компанії продавати газ для когенерації за фіксованою, передбачуваною ціною. Ця передбачуваність, а не безкоштовність газу, дозволяла бізнесу планувати свою діяльність, брати кредити та будувати довгострокові моделі. Скасування пільгового ПСО (покладання спеціальних обов'язків) позбавило цього ключового елемента.
Нові умови, запроваджені з 1 квітня, суттєво обмежують коло тих, хто може отримати пільговий газ. Тепер це стосується лише когенераційних установок, розташованих у дев'яти прифронтових регіонах, і які були запущені не раніше 1 грудня 2025 року. Це означає, що компанії, які успішно працювали та інвестували в когенерацію в інших регіонах, або ті, що запустили установки раніше, втрачають будь-яку підтримку. Більше того, навіть для тих, хто відповідає цим критеріям, дозволено виробляти тепло та гарячу воду, а електрику – лише для власного споживання, забороняючи її продаж в загальну мережу.
«Зупинка когенераційних установок по всій Україні помітно послабить енергетичну стійкість країни, адже фактично в один момент виведе з енергосистеми сотні мегават. Замість розвитку розподіленої генерації такими суперечливими, необґрунтованими рішеннями, ми її де-факто знищуємо» — Виконавчий секретар Асоціації операторів критичної інфраструктури.
Наслідки такого рішення є очевидними. Володимир Воробель, директор компанії TheLord, наголошує, що багато проєктів були розраховані на базі гарантій держави щодо постачання газу. Зміна правил гри, особливо без попередження, руйнує бізнес-моделі. Фінансові розрахунки показують, що одна 20 МВт когенераційна установка може працювати в збиток майже 24 мільйони гривень за три місяці через зростання вартості газу та фіксовані витрати на обслуговування кредитів і страхування. Це ставить під сумнів подальші інвестиції та розвиток галузі.
Невтішні перспективи: аналіз ситуації в регіонах
Аналіз ситуації в регіонах, проведений виданням BIHUS Info, свідчить про тривожні тенденції. Незважаючи на заяви про плани збільшення потужностей, реальні показники часто далекі від амбіційних цілей. Наприклад, у Чернігівській області, яка є прифронтовою і мала б користуватися пільгами, з 20 запланованих установок станом на кінець липня встановлено лише одну. Полтавщина, яка не входить до переліку прифронтових регіонів, також стикається з проблемами, адже не має доступу до пільгового газу. Хоча Київщина є лідером за кількістю встановлених установок, вона також не потрапила до списку привілейованих областей.
Особливе занепокоєння викликає ситуація в Запорізькій області, де протягом трьох років війни не було встановлено жодної когенераційної установки. Хоча в першому півріччі 2025 року було запущено дев'ять установок, плани на 110 МВт до наступного опалювального сезону виглядають малореалістичними, зважаючи на те, що до кінця року вдалося додати лише 0,53 МВт. Навіть у Києві, попри значні плани та прискорені темпи встановлення нових потужностей (14 установок за 7 місяців 2025 року порівняно з однією за попередні роки), залишається невизначеність щодо їх роботи взимку, адже Київ не входить до переліку прифронтових областей.
Загальнодержавні цифри також не додають оптимізму. З майже 1,3 ГВт нових генеруючих потужностей, приєднаних до енергосистеми за перше півріччя 2025 року, значна частина припадає на вітрові та сонячні електростанції, чия робота взимку залежить від погоди. Когенерація, яка може працювати за командою диспетчера, становить лише близько чверті приросту. Заяви про плани відновити та побудувати 10 ГВт генерації до зими виглядають надто оптимістично, враховуючи реальний стан справ.
Втрачена довіра – найгірший сценарій
Найбільшим дефіцитом, який може виникнути цієї зими, стає не енергія, а довіра. Саме вона мотивувала приватний бізнес інвестувати в когенераційні установки, коли державі критично потрібні були мегавати. Саме довіра дозволила швидко отримати нові джерела енергії та тепла. Сьогодні ця довіра підірвана. Бізнес, який готовий працювати під обстрілами та брати кредити під військові ризики, навряд чи буде вдруге вкладати гроші в систему, яка змінює правила гри за один день. Історія з когенерацією – це лише один приклад сумної тенденції в Україні: непередбачуваність рішень, незавершеність реформ та відсутність стратегічного бачення управління.
Зміна уряду може принести нові обличчя, але суть державного управління, яке живе «одним днем», залишається. Скорочення витрат бюджету сьогодні може призвести до блекаутів завтра. Історія з когенерацією, яка «придушується» через рішення попереднього уряду, демонструє брак системності. Теперішній прем'єр-міністр постає перед викликом: чи зможе він відновити довіру та знайти ефективні рішення, чи Україна знову зіткнеться з темрявою та холодом, спричиненими не лише ворожими атаками, а й власними управлінськими провалами.