Південна Корея оголосила про відкликання свого посла з України, що стало новою точкою напруги між двома країнами. Причиною інциденту став виступ Президента України Володимира Зеленського на Генеральній Асамблеї ООН, де він розповів про передачу двох північнокорейських військовополонених до Республіки Корея. Після цього Сеул вимагає від Києва вибачень, розцінюючи це як порушення домовленостей.
Хоча Південна Корея підкреслила, що відкликання посла не означає розрив дипломатичних відносин і посольство в Києві продовжить роботу, цей крок є виразним дипломатичним протестом. Міністерство закордонних справ Південної Кореї заявило, що розраховує на врегулювання невирішених питань та продовження консультацій з Україною. Ситуація викликає питання щодо причин такої гострої реакції Сеула та подальшого розвитку українсько-південнокорейських відносин.
Виступ Зеленського та передача полонених
Тригером для конфлікту став виступ Володимира Зеленського на Генасамблеї ООН, де він обговорював залучення Росією громадян інших країн до війни. Президент України згадав про передачу двох військовополонених з Північної Кореї до Південної Кореї. Він навів один із випадків, коли полонений, усвідомивши свою долю, намагався накласти на себе руки, як ілюстрацію ставлення режиму КНДР до своїх громадян. Зеленський, ймовірно, використав цю історію, щоб звернутися до представників країн, чиїх громадян Росія залучає до війни, з проханням подбати про них.
Історія з полоненими розпочалася восени 2024 року, коли стало відомо про участь північнокорейських військових на боці Росії. Брати їх у полон було складно, оскільки, за словами Зеленського, російські та північнокорейські військові часто добивали своїх поранених. Однак 9 січня 2025 року українські спецпризначенці та десантники взяли у полон двох північнокорейських військових. На той момент вони були поранені, їм надали допомогу. За даними СБУ, одному з полонених було близько 20 років, іншому – за 25. У одного з них виявили російський військовий квиток, виданий на ім'я реального мешканця Туви, що вказувало на створення фальшивої особистості.
Україна висловлювала готовність обміняти цих військових на українських полонених у Росії, проте Пхеньян не відреагував. Згодом, у жовтні 2025 року, полонені виявили бажання поїхати до Південної Кореї, яка заявила про готовність їх прийняти. Зазначається, що офіційно між Південною та Північною Кореєю триває війна, а згідно із законодавством Південної Кореї, громадяни КНДР мають право на південнокорейське громадянство.
Зустріч президентів та домовленість про конфіденційність
8 липня 2026 року на полях саміту НАТО в Анкарі відбулася зустріч президентів України та Республіки Корея. Лі Джемін та Володимир Зеленський домовилися, що питання північнокорейських військовополонених вирішуватиметься відповідно до міжнародного права та гуманітарних принципів, враховуючи їхню волю. Передача полонених на південь, за даними південнокорейської сторони, відбулася в середині вересня 2026 року.
Після виступу Зеленського в ООН, президент Південної Кореї Лі Джемін заявив, що Україна порушила домовленість про нерозголошення інформації про передачу полонених. У відповідь радник Зеленського Дмитро Литвин заперечив наявність такої домовленості, заявивши, що приховувати місцезнаходження полонених було б неправильно. Південнокорейська сторона наполягала на необхідності офіційних пояснень та вибачень від України, викликавши тимчасового повіреного у справах України до МЗС Південної Кореї.
Лі Джемін також написав у соцмережах, що саме на прохання України Республіка Корея погодилася зберігати інформацію конфіденційною, а Україна в односторонньому порядку її оприлюднила. Українська сторона, у свою чергу, заявила, що повідомила лише про факт передачі, а не про деталі процесу, і що було б дивно тримати цю подію в таємниці. Співрозмовник "Суспільного" в українській владі стверджував, що домовленостей про конфіденційність не було, а доля полонених обговорювалася публічно кілька місяців.
Різні трактування та експертні оцінки
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав ситуацію "дипломатичним непорозумінням", підкресливши важливість Південної Кореї для України. Водночас міністр закордонних справ Південної Кореї Чо Хоон підтвердив отримання вибачень, але зазначив, що вони були "не на тому рівні, якого очікували". Південнокорейське видання "Сулomic Daily" повідомило, що МЗС України заявило про різне трактування домовленості про конфіденційність сторонами. Національна розвідувальна служба Південної Кореї, за словами депутатів, вважає, що Київ міг прагнути конфіденційності, аби не вплинути на майбутні обміни полонених. Інша версія полягає в тому, що Зеленський міг оприлюднити інформацію, сподіваючись вплинути на громадську думку в Південній Кореї та стимулювати надання озброєння Україні, чого Сеул наразі не робить.
Президент Південної Кореї Лі Джемін, будучи ліберальним політиком, дотримується політики мирного співіснування з КНДР, відмінної від підходу попередньої консервативної влади. Його уряд відмовився від гучномовців з пропагандою на північ і зупинив запуск листівок через кордон. Однак, для його стратегії відновлення діалогу з Пхеньяном, історія з полоненими стала "тонким місцем", оскільки для КНДР це розглядається як зрада. Опозиція в Південній Кореї звинуватила уряд Лі у надмірній поступливості Пхеньяну.
Відкликання посла, хоч і не означає розриву відносин, є сильним політичним жестом невдоволення. Південна Корея надає Україні фінансову та гуманітарну допомогу, а також пообіцяла 100 млн доларів нелетальної підтримки. МЗС Південної Кореї заявило, що поки не пов'язує суперечку з допомогою Україні, але експерти не виключають, що це може вплинути на подальшу співпрацю. Старший дослідник Корейського інституту національного об'єднання Чо Хан Бом зазначив, що тривала конфронтація невигідна обом сторонам, враховуючи залежність Південної Кореї від України в інформації про військову діяльність КНДР.
Додатковий контекст до реакції Сеула надає розслідування The Guardian, яке вказувало на можливе постачання Південною Кореєю палива до Росії, хоча Сеул це заперечує. Відкритими залишаються питання щодо публічного вибачення з боку Києва, досягнення згоди щодо суті домовленостей та можливого впливу суперечки на програми співпраці.