Витоки такої критики криються у заявах та діях представників ультраправих. Зокрема, міністр національної безпеки Ітамар Бен-Гвір, виступаючи в ефірі правого телеканалу, окреслив свою програму, яка передбачає повне приєднання всієї землі Ізраїлю, відмову від поділу Західного берега на зони впливу, ліквідацію Палестинської адміністрації та заохочення міграції палестинців із Західного берега та Гази. Бен-Гвір висловив готовність особисто займатися цим питанням, якщо отримає посаду міністра оборони. Ці заяви розглядаються як прямий виклик політиці Нетаньяху.
Посилення тиску з боку ультраправих
Міністр фінансів Бецалель Смотрич також надіслав прем'єру листа з вимогою відкинути американський план щодо Гази та заявив про необхідність повторити в Газі те, що було зроблено на Західному березі, тобто почати військові дії проти палестинської адміністрації. Хоча прямих звинувачень на адресу Нетаньяху в «здачі» країни поки не лунало, вся кампанія ультраправих побудована на ідеї його недостатньої радикальності. Це класична ситуація, коли крайні праві посилюють тиск на праві партії, змушуючи їх займати маргінальні позиції та вести себе нераціонально.
Для ізраїльського правого виборця такі звинувачення, як «Бібі м'який» чи «Бібі гнеться під Вашингтон», звучать як вирок. Це ставить Нетаньяху в складне становище, адже він сам привів цих політиків до влади. Бен-Гвір очолює партію «Єврейська сила», а Смотрич – «Релігійний сіонізм». Їхній електорат переважно проживає на Західному березі. Програми обох партій передбачають приєднання Західного берега до Ізраїлю та міграцію палестинців. У 2022 році Нетаньяху об'єднав ці партії в один список, щоб отримати максимальну підтримку, а після перемоги надав Бен-Гвіру контроль над поліцією, а Смотричу – над фінансами та цивільним управлінням на Західному березі, тим самим давши радикалам ресурси для росту.
Американський план та протиріччя в ізраїльській політиці
Ситуація ускладнюється на тлі американського мирного плану щодо Гази, який передбачає створення Ради миру для відбудови сектора, залучення міжнародних сил, роззброєння Хамас, поетапний відхід ізраїльської армії та, врешті-решт, створення палестинської держави. Кожен із цих пунктів викликає заперечення в ультраправих. Вони розглядають будь-який відхід армії як капітуляцію, а будь-яку роль палестинської адміністрації – як зраду. Гуманітарні вантажі для Гази Бен-Гвір називає «киснем для Хамас».
Нетаньяху опинився між молотом і ковадлом. З одного боку, він мусить враховувати тиск радикалів, а з іншого – домовлятися з американською адміністрацією. Наприклад, він публічно відкидав американські документи, але за зачиненими дверима вів переговори з Джаредом Кушнером щодо контролю над роззброєнням. У минулому Нетаньяху вже робив поступки палестинцям, за що зазнав критики з боку правих. Аріель Шарон, колишній лідер Лікуду, який виводив поселення з Гази, також стикався з опором.
Ключові рішення щодо війни та миру для Ізраїлю дедалі частіше ухвалюються у Вашингтоні. Перемир'я в Газі, заборона анексії, зупинка війни з Іраном – все це результати втручання США. Нетаньяху, розуміючи це, змушений маневрувати, кажучи одне виборцям, а домовляючись про інше з американцями. Саме ця розбіжність між словами та діями дозволяє радикалам посилювати свій вплив.
Політичні розрахунки та наслідки для Ізраїлю
У нинішній політичній конфігурації в Ізраїлі жодна партія не має гарантованої більшості. Партія Нетаньяху «Лікуд» має близько 23 мандатів, а нова партія Гаді Айзенкота – 22. Сили Бен-Гвіра та Смотрича також суттєві. У такій ситуації партії змушені шукати союзників, і часто це відбувається через звинувачення опонентів у недостатній радикальності. Бен-Гвір, наприклад, критикує Нетаньяху за нібито наміри створити уряд з лівими, а «Лікуд» попереджає, що голоси за Бен-Гвіра можуть призвести до приходу до влади лівих.
Нетаньяху намагався об'єднати Бен-Гвіра та Смотрича в один список, як це було раніше, але Бен-Гвір відмовився, оскільки йому вигідніше йти окремо і здобувати голоси на критиці прем'єра. Якщо Нетаньяху не зможе сформувати більшість з ультраправими, його шлях до влади може пролягати через коаліцію з Айзенкотом, що дасть шанс американському плану для Гази. Якщо ж він сформує уряд з ультраправими, ціна їхньої підтримки буде високою. Бен-Гвір вже висловив бажання отримати Міністерство оборони та реалізувати план з виселення 2 мільйонів мешканців Гази.
Ізраїль стоїть перед складним вибором, де політика компромісів може бути сприйнята як зрада. Система, яку будував Нетаньяху, змушує політиків ставати радикальнішими за своїх опонентів. Це небезпечна гра, адже планка радикалізму постійно підвищується, а той, хто вчора був найправішим, завтра може бути названий «м'якотілим». Українцям варто уважно стежити за цими процесами, адже в майбутньому нам також можуть бути запропоновані «мирні плани», написані у чужих столицях, і знайдуться ті, хто назве кожен крок зрадою. Важливо зберігати власну силу та говорити правду про реальний стан речей, щоб зменшити вплив зовнішніх чинників.