Значна частина українських родин має заощадження – готівку в доларах, гривневі депозити або нерухомість для здачі в оренду. За різними оцінками, українці зберігають від 60 до 80 мільярдів доларів готівкою, які не інвестуються та, відповідно, не приносять прибутку. Інфляція щорічно знецінює ці кошти, а власники переважно сподіваються на стабільність курсу долара. Спроба вкласти ці гроші в акції українських державних компаній, таких як «Укрзалізниця» чи «Нафтогаз», або навіть приватних підприємств, наразі неможлива, оскільки ці акції не продаються. Часто це пояснюють менталітетом: українці нібито не довіряють фінансовим інституціям через попередній негативний досвід.
Однак, поява інструментів, яким люди почали довіряти, свідчить про інше. З початку 2022 року кількість українців, які інвестують у цінні папери, зросла приблизно в 12 разів. Сотні тисяч людей навчилися відкривати рахунки та купувати цінні папери, навіть попри війну та високий рівень невизначеності. Це демонструє готовність громадян до інвестування, але існує брак доступних інвестиційних інструментів та чітких правил їх безпечного використання. Аналіз міжнародного досвіду показує, що країни, які успішно залучили мільйони громадян до співвласності, розробили відповідні механізми.
Що таке співвласність компанії та як на ній заробляти?
Володіння часткою в компанії означає бути співвласником її активів, мереж та прибутку. Це дає можливість заробляти двома основними шляхами: через дивіденди – частину прибутку, яку компанія розподіляє між власниками пропорційно до кількості їхніх акцій, та через зростання вартості акцій – якщо компанія демонструє успішні результати, її акції дорожчають і можуть бути продані з прибутком. Акції купуються та продаються на фондовій біржі – місці, де зустрічаються покупці та продавці, а ціна формується на основі попиту та пропозиції. Перший продаж акцій компанії широкому загалу називається первинним публічним розміщенням (IPO).
Британський досвід: народні акції та їхні наслідки
На початку 1980-х років уряд Маргарет Тетчер у Великій Британії ініціював масову приватизацію державних компаній, таких як телефонний оператор та газова компанія. Метою було зробити так, аби акціями володіли не лише багатії, а й звичайні родини. Перша кампанія з продажу акцій державного телефонного оператора у 1984 році залучила понад 2 мільйони дрібних інвесторів. У 1986 році аналогічна кампанія з продажу акцій British Gas, підкріплена масштабною рекламою з персонажем «Сід», залучила понад 5 мільйонів осіб. Це створило безпрецедентну кількість акціонерів. Однак, згодом виявилося, що значна частина нових акціонерів продала свої папери, не маючи наміру довгостроково інвестувати. Через кілька десятиліть частка акцій, що належала пересічним громадянам, суттєво зменшилася, а більшість акцій опинилася в руках фондів та іноземних інвесторів.
Причинами такого результату стали: продаж акцій як одноразова подія, а не системний процес; складність податкового обліку інвестиційного доходу; громіздкість купівлі-продажу акцій. Згодом Велика Британія запровадила простий інвестиційний рахунок без податку на доходи, але це сталося вже після спаду хвилі інтересу.
Польський досвід: резервація акцій для громадян
Польща, розпочавши приватизацію державних компаній ще у 1990-х, зіткнулася з проблемою домінування великих фондів та інвесторів. Щоб вирішити це, у 2010 році була запущена програма «Акціонер Громадянин». Її суть полягала у попередньому резервуванні частки акцій для звичайних громадян з обмеженням на кількість для одного покупця. Це дозволило дрібним інвесторам купувати акції на рівні з великими гравцями, без необхідності брати кредити. Успішні кейси, як-от продаж акцій страхової компанії PZU, продемонстрували, що інвестиції можуть приносити прибуток від дивідендів, а не лише від спекулятивного продажу. Однак, подальші розміщення акцій, які принесли збитки, показали, що сам по собі квота не гарантує довгострокового утримання акцій. Люди залишаються інвесторами, якщо компанія є прибутковою, прозорою та ділиться прибутком.
Чому ваучерна приватизація в Україні та Чехословаччині зазнала краху?
У Чехословаччині (1992) та Україні на початку 1990-х років відбувалися спроби масової приватизації через ваучери або сертифікати. Ідея полягала в тому, щоб усі громадяни стали співвласниками державних підприємств. У Чехословаччині мільйони людей отримали ваучери, які вони обмінювали на акції. Проте, через брак знань про ринок та недовіру, багато хто передав свої ваучери посередникам – інвестиційним фондам, які обіцяли високі прибутки. Це призвело до «відмивання» грошей (тунелювання) та масштабного шахрайства, як у випадку з Віктором Коженим. В Україні мільйони громадян отримали приватизаційні сертифікати, але через складність процедури багато хто продав їх за безцінь посередникам, переважно довірчим компаніям. У результаті, власність концентрувалася у великих блоках у руках небагатьох, а пересічні громадяни не отримали реальної вигоди. Цей досвід сформував у населення стійке переконання, що фондовий ринок – це шахрайство.
Ключовою відмінністю від успішних кейсів, як-от у Польщі, стало те, що в Україні та Чехословаччині не існувало належного захисту прав дрібних акціонерів, прозорих правил торгівлі на біржі та зобов'язань компаній звітувати перед власниками. Це призвело до формування олігархічної системи, де реальні активи опинилися не у руках народу, а у власності вузького кола осіб.
Шведський та японський досвід: спрощення інвестицій
Швеція та Японія демонструють успішні моделі спрощення інвестицій. У Швеції з 2012 року функціонує інвестиційний ощадний рахунок (ISK), який дозволяє купувати та продавати цінні папери (здебільшого паї інвестиційних фондів) без сплати податку на прибуток з кожної операції. Натомість стягується невелика щорічна податкова ставка від загального балансу. Це зробило інвестування рутинною справою для мільйонів шведів. В Японії, за прикладом Великої Британії, було створено подібний податково-пільговий інвестиційний рахунок, який у 2024 році було суттєво розширено. Ці механізми усувають податкові бар'єри, що відлякували пересічних громадян від інвестування.
Пенсійні системи як інструмент залучення до інвестування
Системи накопичувального пенсійного забезпечення, як-от американська модель 401(k), демонструють, як можна автоматично залучати громадян до інвестування. У США, згідно з внесеними змінами, роботодавці можуть автоматично зараховувати працівників до пенсійних планів, з яких вони можуть вийти за бажанням. Це значно підвищило рівень участі. Однак, успішність таких систем залежить від стабільності правил та захисту прав власності. Польський досвід показує, як політичні рішення щодо перерозподілу пенсійних накопичень можуть зруйнувати довіру. Естонська кампанія проти пенсійних фондів призвела до масового виведення коштів, які згодом виявилися менш прибутковими, ніж у фондах.
Ключові передумови для запуску інвестиційного ринку в Україні
Для успішного старту інвестиційного ринку в Україні необхідно реалізувати чотири ключові кроки: 1. **Залучення до інвестування у державні компанії:** продаж акцій найбільших держпідприємств на фондовій біржі. Це забезпечить не тільки надходження коштів до бюджету, а й контроль з боку громадян. 2. **Створення простого інвестиційного рахунку:** аналогічно шведській та японській моделям, з податковими пільгами для довгострокових інвестицій. 3. **Запуск накопичувальної пенсійної системи:** щоб створити довгостроковий капітал для українських компаній, за умови, що ці кошти належатимуть громадянам. 4. **Захист прав міноритарних акціонерів:** створення системи, яка швидко та ефективно захищатиме власників малих часток від шахрайства та зловживань з боку великих власників чи держави. Важливо, щоб ці кроки були реалізовані комплексно, починаючи з формування чітких правил захисту прав власності.
Запуск цих механізмів дозволить вивести мільярди гривень з тіні, створити умови для розвитку українського бізнесу та дати громадянам можливість примножувати свій капітал. Це сприятиме формуванню класу власників, які зацікавлені у розвитку країни та підтримують верховенство права. Українці готові інвестувати, але для цього їм потрібні довіра, безпека та зрозумілі правила гри.