У пошуках нового сенсу життя після втрати сина на війні, подружжя Оксани та її чоловіка зважилося на відповідальний крок – усиновити чотирьох дітей. Рішення було прийнято після розмови з директором дитячого будинку, яка зазначила: "Оксан, забирайте їх, вони вилікують вас, а ви врятуєте їх". Ці слова стали для жінки ключовими, адже, попри нестерпний біль від втрати власної дитини, вона сподівається, що змогла врятувати життя чотирьох маленьких українців. "Мого сина не врятували. Він поліг заради них, щоб вони жили. Що це було недарма", – зізнається Оксана.
Оксана та її чоловік, які пережили окупацію на Луганщині, втратили свого сина, який загинув, визволяючи колону з дітьми під час евакуації. Його історія, як і історії ще 16 дітей, які загинули на війні, увійшла до книги, створеної за ініціативи родини. Одна з нагород, "Захисник Луганщини", була вручена сину від Президента України.
Шлях до усиновлення
Рішення про усиновлення було не спонтанним. Подружжя згадало про прохання сина, який перед відходом на війну сказав, що хотів би взяти дівчинку з дитячого будинку. Ця розмова, що відбулася два роки тому, і майже забулася через пережиті трагедії та тривале лікування, раптом набула нового значення. Після довгих роздумів та збору необхідних документів, подружжя розпочало процес, який виявився доволі складним. Система пропонує дітей лише один раз, або ж батьки можуть самостійно шукати дитину на спеціалізованих сайтах. Оксана зізнається, що не змогла вибрати дитину, дивлячись на її очі, і випадково знайшла Кіру. Виявилося, що у Кіри є троє братів і сестер, і сім'я вирішила забрати всіх чотирьох.
- Діти: Четверо дітей – Кіра, Богдан, Аня та Настя – стали новими членами родини.
- Найстарший син: Матвій, 18-річний син Оксани, також живе з ними, навчається у Львівській політехніці.
- Виклики: Найменша Настя має ДЦП, але є активною та співочою. Діти мали проблеми з харчуванням, ховали їжу під подушку, а Кіра постійно заколихувала себе.
Попри шок та сумніви родини, зокрема матері Оксани, яка зауважила, що "це все на твої плечі ляже", подружжя взяло дітей під свою опіку. Перші дні були надзвичайно складними: виховання, годування, зміна підгузків. Особливо важко було з Настею, яка спочатку не розмовляла і не спала. В той же час, виникли складнощі з оформленням документів, адже в посольстві зазначали, що діти "не для того, щоб повертатися в Україну". Подружжю довелося пройти через суд у Гаазі, щоб повернути дітей додому, до Львова, а потім до міста Самар, де вони зараз живуть.
Сім'я живе в новому ритмі: постійний гамір, дитячі ігри, співи та танці. Батьки знову пішли на роботу, щоб забезпечити велику родину. Діти успішно адаптувалися, відвідують школу та гуртки: Богдан займається теквандо та баяном, дівчатка – танцями та балетом, а Кіра – рукоділлям. Настя відвідує садок, а троє старших – школу. Оксана та її чоловік зізнаються, що це вже "третій раз в перший клас", але вони готові до нових викликів.
Родина активно бере участь у заходах, присвячених пам'яті загиблих воїнів. Діти знають про подвиг українських захисників і вшановують їхню пам'ять. "Вони всіх військових, як бачать, вони завжди кажуть: 'Дякуємо за службу'. Вони в нас – ми виховуємо патріотів", – підкреслює Оксана. Подружжя відмовляється від державної допомоги, яка надається в разі опіки, надаючи перевагу усиновленню, адже "всиновлення це вже вони наші, а опіка, ну, в любий момент їх могли забрати од нас". Вони не готові знову пережити втрату, обравши шлях батьківства, що дарує надію та зцілення.