Історія Івана Сусаніна, представлена на картині Маковського, є яскравим прикладом того, як вигаданий подвиг став ідеологічною основою російської державності. За твердженнями історика Миколи Костомарова, до X століття Сусанін не вважався героєм, а його подвиг не входив до героїчного канону. Лише згодом, у 1804 році, з'явилася перша версія історії, де він виступає як селянин, що врятував царя, але без згадок про заведення поляків у болото. Згодом історик Сергій Глінка дофантазував канонічний сюжет про похід у ліси. Микола Костомаров вказує, що роздування цієї історії було зумовлене ідеологією, зокрема, теорією офіційної народності графа Уварова ("православ'я, самодержавство, народність"), яка мала стати антитезою до гасла Французької революції.
Привласнення українських подвигів та історії
Картина Костянтина Маковського "Іван Сусанін" зображує не лише подвиг селянина, а й царя, православних ієрарахів, що символізує уваровську тріаду. Цей міф зміцнював легітимність правління династії Романових, створюючи образ народної самопожертви заради царя. Однак, як зазначає Микола Костомаров, реальний подвиг Микити Галагана, українського козака, який навмисне завів польське військо в болота та лісові нетрі, ставши ключовим елементом Корсунської битви 1648 року, був цинічно вкрадений росіянами для створення міфу про Сусаніна. Це дозволило зліпити образ ідеального раба, який радо гине за царя.
Віктор Васнецов у своїх "Трьох богатирях" привласнив епоху Київської Русі, натягнувши на легендарних героїв уваровські "скрепи". Аналіз деталей картини виявляє абсурдність: коней прикрашено жіночими оберегами-лунницями, які є традиційними слов'янськими жіночими прикрасами. Це свідчить про недбалість або навмисне спотворення реальності. Дослідники, зокрема Марія Анікіна, зазначають, що Васнецов змішував пейзажі різних регіонів, створюючи умовний "общеруський" краєвид, ігноруючи українське походження богатирів. Археологічні дослідження та аналіз билин вказують на українське походження Іллі Муромця (як Іллі Муравлянина), Добрині Никитича (як брата Малуші, княжни древлянського походження) та Альоші Поповича (як Ольберга, переможця половецького хана Тугоркана). Васнецов же, будучи московитським націоналістом, навмисно ідеалізував великоросів, інтегруючи свої шовіністичні переконання у творчість для обґрунтування імперської доктрини.
Відбілювання воєнних злочинів та слава за гроші
Картина Василя Сурикова "Перехід Суворова через Альпи" є прикладом відвертого виправдання воєнних злочинів та видавання поразок за тріумфи. Попри репутацію реаліста, Суриков створив полотно, що порушує принципи передвижників і реалістів. Зображення армії, що стрімко скочується з урвища, Суворов з "ідіотською" усмішкою, солдати з примкнутими багнетами та коні в натовпі – все це свідчить про ігнорування історичної достовірності та логіки. Картина, написана до сторіччя подій, була придбана царем Миколою II, що підкреслює її вірнопідданський характер. Вона мала на меті іконізувати російську зброю в серці Європи, але насправді зображує поразку. Реальна кампанія 1799 року закінчилася розгромом російсько-австрійської армії французьким генералом Массеною, а Суворов був змушений рятуватися втечею, втративши значну частину війська. Це контрастує з його репутацією жорстокого тирана, який не рахував втрати власних солдат і применшував кількість вбитих цивільних.
Суріков, обираючи гроші та неправду, втратив протестний потенціал, який демонстрував у попередніх роботах, як-от "Бояриня Морозова". Його творчість стала тьмяною копією попередньої слави. Картина "Покорення Сибіру Єрмаком" також мала колонізаторський пафос, що відповідав очікуванням царя. На відміну від Репіна, який об'єднував героїв "Запорожців" навколо сміху, Суриков у "Суворовому" об'єднує їх навколо страху. Солдати, що гинуть зі зриванням з кручі або від ран, символізують реальну ціну імперських амбіцій.