Міністр оборони України Євген Хмара 11 жовтня повідомив, що Росія працює над створенням реактивних дронів, здатних досягати швидкості 800 км/год. У відповідь українські виробники отримали завдання запропонувати контрзаходи та продемонструвати прототипи. Проте, у заяві міністра не згадувалося жодних конкретних назв, таких як «Герань-6», вага боєголовки чи конкретні терміни появи. Йшлося лише про нові загрози, над якими працює противник.
Натомість, вже через два дні, в одному з українських Telegram-каналів з'явилася, нібито, повна біографія майбутньої «Герані-6». За цими даними, російське конструкторське бюро вже отримало відповідне завдання, а перші одиниці мають з'явитися у червні 2027 року. Планується дві версії з різною вагою боєголовки – 300 кг та 600 кг. Зазначалося, що дрони наближатимуться до цілей по балістичній траєкторії, а серійне виробництво розпочнеться у середині 2028 року. Однак, автори повідомлення не надали жодних документів, імен, назв підприємств чи пояснень щодо походження таких точних часових рамок. Жодних підтверджень цій інформації у відкритих російських джерелах знайдено не було. Ілюстрація, яка супроводжувала публікацію, виявилася загальним концепт-артом.
Реактивні дрони Росії: тенденції та реальність
Незважаючи на сумнівну інформацію щодо «Герані-6», загальна тенденція до переходу Росії на реактивні ударні дрони масового виробництва є реальністю. Росія виробляє їх тисячами, збільшуючи швидкість, покращуючи аеродинаміку, інтегруючи двигуни всередину фюзеляжу, додаючи автономну оптику та навігацію. Мета – вийти за межі можливостей сучасних дешевих перехоплювачів та підвищити ефективність ураження цілей. Прикладом такої тенденції є дрон «Герань-5» з довжиною 6.5 метрів, розмахом крил 3.2 метра та максимальною злітною вагою близько 850 кг. Його боєголовка важить приблизно 90 кг, а крейсерська швидкість становить 450-600 км/год. Діапазон польоту – близько 950 км, а висота – до 6 км. Хоча російські канали повідомляють, що оновлені версії «Герані» можуть короткочасно розганятися до 800 км/год, інтеграція двигуна в корпус покращує аеродинаміку та зменшує опір порівняно з ранніми версіями з зовнішнім кріпленням двигуна.
Масштаби виробництва викликають особливе занепокоєння. За даними української розвідки, Росія досягла темпів виробництва близько 3000 одиниць «Герань-4» та «Герань-5» на місяць. Навіть якщо високошвидкісна версія на початковому етапі становитиме незначну частину, Росія, ймовірно, поступово перейде на нову модифікацію. Однак, слід зазначити, що досягнення швидкості 800 км/год буде можливим лише на короткий проміжок часу.
Потенційні розробки: від «Коршуна» до «Грому»
Аналіз можливості створення Росією дрона з крейсерською швидкістю 800 км/год та півтонною боєголовкою показує, що технічно це можливо. Однак, такий апарат за розмірами та вартістю наблизиться до крилатої ракети або безпілотного бойового літака. Для багатотонної машини, що рухається зі швидкістю 800 км/год, двигуна, подібного до китайського TF-TJ 2000, що використовується на «Герань-5», буде недостатньо. Потрібна значно потужніша силова установка, яка стане одним з найдорожчих та дефіцитних компонентів.
У цьому контексті згадується радянський проєкт Ту-300 «Коршун» – спроба перетворити розвідувальний БПЛА Ту-141 «Стриж» на багатоцільовий апарат. Розробка почалася ще у 1982 році. Експериментальний зразок мав злітну вагу близько 3 тонн, крейсерську швидкість 500-600 км/год та максимальну до 950 км/год. Практична дальність польоту становила 200-300 км, висота – до 6 км. Запускався він з наземної системи за допомогою стартових прискорювачів на твердому паливі. У 90-х роках, модернізований «Коршун» збільшив злітну вагу до 4 тонн і корисне навантаження до тонни, з дальністю до 600 км. Розроблялася також ударна модифікація Ту-300У. За планами, вона мала мати не вбудовану боєголовку, а стандартне авіаційне озброєння, розміщене у внутрішньому вантажному відсіку та на зовнішній підвісці. За словами головного конструктора безпілотних систем «Туполєва» Леоніда Кулікова, під час заводських випробувань Ту-300 скидав некеровані авіабомби на наземні цілі. У 2001 році було оголошено про невелику серійну партію, а у 2007 році – про намір відновити програму з модернізацією та встановленням двигуна АІ-25ТЛ. Якщо виробництво цих дронів буде відновлено, це може бути реалізацією концепції сучасних навігаційних систем з боєголовкою вагою 300-600 кг, залежно від дальності польоту. Дрон з 600-кілограмовою боєголовкою матиме дальність близько 350-450 км, а з 300-кілограмовою – 700-800 км. Однак, офіційних даних про відновлення серійного виробництва «Коршуна» наразі немає.
Більш актуальним кандидатом на звання «Герань-6» є важкий російський реактивний дрон «Гром» від компанії «Кронштадт». Представлений у 2020 році, він був повністю перероблений до 2024 року. Заявлені характеристики включають: злітну вагу близько 7 тонн, крейсерську швидкість 650-800 км/год, максимальну до 1000 км/год. Бойовий радіус – близько 700 км, стеля – 12 км. Корисне навантаження – від однієї до двох тонн, включаючи керовані авіабомби вагою 250-500 кг, ракети Х-38 та протирадіолокаційні засоби. «Гром» мав діяти в авангарді Су-57, змушуючи українську ППО вмикати радари, а також завдавати ударів по виявлених позиціях та керувати роєм менших дронів. Однак, за шість років Росія не продемонструвала переконливих польотів «Грому», а версія 2024 року була лише макетом. Вартість такого дрона може сягати від 800 тисяч до 4 мільйонів доларів, що порівнянно з вартістю повноцінної ракети.
Реактивні боєприпаси С-71 та тактика застосування
Також варто згадати російські реактивні боєприпаси С-71К «Квер» та С-70М «Монохром», розроблені для винищувача Су-57. «Квер» вже використовувався проти України у 2026 році. Боєприпас має невеликий реактивний двигун і несе 250-кілограмову авіабомбу. За даними української розвідки, він містить близько 97 кг вибухової речовини, а дальність його дії – до 200 км. «Монохром» мав дальність до 500 км, 70-кілограмову боєголовку та систему машинного зору, яка базується на обчислювальному модулі Nvidia Jetson Orin. Хоча це не масові дрони з великою боєголовкою, швидкість «Квера» наближається до 800 км/год, а «Монохрома» – 600 км/год, але з більшою дальністю.
Щодо попереджень про «балістичну траєкторію» дронів, слід розрізняти балістичні ракети та реактивні дрони. Балістичні ракети після розгону летять за інерцією під дією сили тяжіння. Реактивні дрони ж летять на тязі двигуна, використовуючи крила та аеродинамічні поверхні для керування. Вони можуть здійснювати набір висоти, стрімке пікірування, набирати додаткову швидкість і атакувати ціль майже вертикально. Така тактика – високогірний політ з атакою на кінцевому відрізку – дійсно ускладнює роботу ППО, скорочуючи час для перехоплення та ускладнюючи наведення наземних вогневих груп. Однак, на відміну від балістичної ракети, дрон на висоті польоту раніше потрапляє в зону виявлення радіолокаторів і залишається видимим майже весь час, якщо не летить низько, ховаючись за рельєфом. Тому, в цілому, висотний політ дрона дозволяє засобам ППО його бачити та ефективно протидіяти.
Необхідність протидії новим російським розробкам
Незважаючи на можливість виявлення та протидії, російські розробки в галузі реактивних ударних дронів вимагають активних заходів. Необхідно продовжувати створення власних реактивних антидронів, а також завдавати ударів по фактичних виробничих та розробницьких потужностях, і, звісно, по місцях їхнього запуску.