Латвія розглядає можливість запровадження нової вимоги для громадян України, які хочуть залишитися в країні після закінчення терміну дії тимчасового захисту у 2028 році. Законодавчі поправки, підтримані Сеймом Латвії у першому читанні 22 жовтня, можуть уможливити отримання постійного місця проживання (ПМЖ) лише за наявності військово-облікового документа, що підтверджує звільнення від військової служби або виконання обов'язку перед Батьківщиною. Ця потенційна зміна може стати першим випадком в історії Європейського Союзу, коли надання ПМЖ прив'язується до військового статусу в Україні, а не до факторів, таких як інтеграція в суспільство чи сплата податків.
Ця ініціатива викликала значне занепокоєння серед української громади, яка проживає в Латвії. Багато хто вважає, що це може фактично змусити українців покинути країну, незалежно від їхнього внеску в економіку чи особистих обставин. Законопроект ще потребує другого читання, і його остаточний вигляд може змінитися, однак сам факт створення такого прецеденту привертає увагу інших країн ЄС. За відсутності чітких механізмів отримання необхідних довідок, майбутнє багатьох українців у Латвії залишається невизначеним.
Переміщення між країнами ЄС та судові прецеденти
Ситуація ускладнюється також через судову практику в Німеччині, яка обмежує можливості українців, що вже мають тимчасовий захист в одній країні ЄС, отримати його в іншій. Згідно з рішенням Адміністративного суду Мюнхена від 9 липня 2026 року (у справі № 26.1632), особи, які вже отримали тимчасовий захист в одній з країн-членів ЄС, не вважаються більше переміщеними особами для цілей отримання захисту в іншій державі. Навіть якщо статус тимчасового захисту в попередній країні припиняється, це не створює автоматичного права на його отримання в іншій країні. Суд мотивував це тим, що втрата попереднього статусу може бути наслідком особистого рішення заявника відмовитися від захисту в одній країні ЄС заради проживання в іншій.
У цьому конкретному випадку, дві громадянки України, які мали тимчасовий захист в Польщі, отримали відмову у наданні дозволу на проживання в Німеччині. Міграційна служба встановила термін для виїзду та попередила про можливу депортацію. Незважаючи на звернення до суду, їхня заява про надання тимчасового судового захисту була відхилена, а судові витрати, визначені у розмірі 7500 євро, покладені на заявниць. Хоча цей випадок не є шаблонним для всіх, він ілюструє можливі труднощі та ризики для українців, які розглядають переїзд до іншої країни ЄС.
Використання тимчасових документів для повернення
Окрему увагу слід звернути на питання втрати закордонних паспортів та використання тимчасових документів, таких як посвідчення на повернення в Україну. Цей документ є тимчасовим і видається виключно для одноразового повернення до України. Він не є повноцінним проїзним документом та не дає права на вільні подорожі чи перебування у третіх країнах. Багато країн ЄС, включно з Німеччиною, чітко вказують, що цей документ дійсний лише для в'їзду в Україну.
Однак, існують винятки. Якщо особа, яка повертається в Україну за посвідченням на повернення, прямує через країну, де має дійсний статус тимчасового захисту, є шанс, що їй дозволять залишитися. Підставою для цього може стати звернення до відповідних органів та наявність чинного захисту. Відомі випадки, коли українські моряки, чиї документи були знищені, змогли залишитися в країнах, де вони мали дійсний статус. Попри це, кожний випадок розглядається індивідуально, а остаточне рішення приймає виключно прикордонна служба. Гіпотетичні шанси залишитися в третій країні без дійсного захисту можливі лише за умови подання заяви про надання притулку або захисту, обґрунтувавши неможливість повернення в Україну за посвідченням на повернення.