Ідея створення зброї проти супутників виникла одночасно з появою самих супутників, усвідомленням їхньої цінності для розвідки та зв'язку. Хоча сучасні супутники слугують для різних цивільних потреб, таких як інтернет, метеорологія та сільське господарство, у військовому контексті вони становлять значну перевагу для супротивника. Перші розробки протисупутникової зброї датуються кінцем 1950-х років, коли США працювали над повітряними балістичними ракетами, а СРСР у 1970-х — над супутниками-перехоплювачами.
Історичний розвиток протисупутникової зброї
Початкові спроби включали розробку ракет, запущених з висотних перехоплювачів, які мали долати меншу відстань у щільних шарах атмосфери. Американський проект High Virgo та Bolt Or, а також радянський 'Даґґер' демонстрували потенціал таких систем. Одним із напрямків була розробка ядерної протисупутникової зброї, яка могла б виводити супутники з ладу за допомогою потужного електромагнітного імпульсу. Однак, неконтрольованість такого вибуху, що міг уразити власні та союзницькі супутники, призвела до відмови від цієї ідеї.
Радянський Союз розробив іншу концепцію – супутник-перехоплювач, оснащений радаром та системою маневрування. Цей апарат мав наближатися до ворожого супутника та активувати боєголовку, що викидала шрапнель. Незважаючи на потенційну ефективність, такі системи були надто масивними (до двох тонн), що ускладнювало їх виведення на орбіту та робило масове знищення супутників надзвичайно дорогим. Проект був остаточно скасований у 1983 році.
Сучасні розробки зосереджені на кінетичних перехоплювачах – прямому зіткненні з ціллю. Цей принцип застосовується в протибалістичних системах, таких як американські PAC-3 та SM-3. У 2007 році Китай успішно знищив власний супутник Fengyun-1C, створивши значну кількість космічного сміття. США у 2008 році знищили несправний супутник USA-193 за допомогою ракети SM-3, частково мінімізувавши ризик утворення сміття, опустивши його в щільні шари атмосфери. У 2019 році Індія провела подібний тест, знищивши власний супутник Microsat-R. У 2021 році Росія, за припущеннями, випробувала систему 'Нудоль', знищивши супутник 'Космос-1408', що спричинило загрозу для Міжнародної космічної станції.
Сучасні загрози та види протисупутникової зброї
Останніми роками США заявили про наявність 'зброї космічного контролю' на орбіті, що свідчить про розгортання неядерних систем. Існуючий договір 1967 року забороняє розміщення ядерної зброї в космосі, але не стосується конвенційної. Росія та Китай активно розробляють протисупутникову зброю, що спонукає США до превентивних дій. Складність полягає у розрізненні між військовими та цивільними супутниками, оскільки запуск будь-якого об'єкта на орбіту може приховувати реальні бойові наміри.
Показовим став випадок у квітні 2024 року, коли російський супутник 'Космос-2612' почав наближатися до фінського супутника 'ICEYE', що відстежує радіолокаційні сигнали. Хоча прямих доказів спроби нападу немає, небезпечне маневрування близько до іншого супутника може змусити його витрачати паливо для уникнення зіткнення, тим самим скорочуючи термін його експлуатації. Це явище відоме як 'неінвазивний підхід'.
Окрім кінетичних ракет, існують інші види протисупутникової зброї:
- Кінетичні перехоплювачі: Пряме фізичне зіткнення з супутником, що створює велику кількість космічного сміття.
- Супутники-перехоплювачі: Апарати, призначені для маневрування поблизу ворожих супутників та їх знищення.
- Лазерні системи: Призначені для засліплення оптики супутників, як-от російська система 'Прометей'. Їх ефективність залежить від погодних умов та дальності.
- Радіоелектронна боротьба: Придушення або спотворення сигналів супутника (глушіння, спуфінг).
- Кібератаки: Злам систем керування супутника для зміни його функцій.
Щодо ядерної зброї в космосі, американська розвідка повідомляла про можливі плани Росії розгорнути ядерний заряд для створення потужного електромагнітного імпульсу та викиду високоенергетичних частинок, що могло б зробити певні ділянки орбіти непридатними для використання. Китай також розробляє системи для атаки на супутники, включно з тими, що знаходяться на геостаціонарній орбіті на висоті до 35 000 км.
Перевага Starlink та небезпека космічної війни
Система Starlink, що налічує близько 11 000 супутників SpaceX, є прикладом високої стійкості до атак. Навіть знищення тисячі супутників не зможе вивести систему з ладу. Вартість кінетичного перехоплювача для супутника сягає мільйонів доларів, що робить масове знищення технічно та економічно недоцільним. Вибух ядерного заряду в космосі, хоч і може уразити багато супутників, призведе до неможливості використання орбіти на тривалий час через космічне сміття.
Важливим фактором є також наземна інфраструктура — станції керування та програмне забезпечення. Висока диверсифікація системи Starlink забезпечує її стійкість. Навіть точне влучання в один супутник може створити небезпечне сміття, яке загрожує власним системам. Тому застосування протисупутникової зброї є небезпечним для всіх учасників. Вже у 2022 році США закликали припинити руйнівні протисупутникові випробування.
Війна у космосі вже триває: супутники активно використовуються у військових цілях для розвідки та зв'язку. Той, хто контролює навколоземний простір, отримує значні переваги на Землі. Існують також конспірологічні теорії про застосування супутників з тунгестеновими стрижнями, але їхня практична реалізація та точність наведення викликають сумніви. З огляду на зростаюче значення космічних технологій у військовій справі, питання безпеки та контролю над космосом залишатиметься актуальним.