Як Coca-Cola «вбиває» націю: мексиканський кейс залежності від цукру, браку води та політичного лобізму

Що сталося і чому це важливо

• У 2000-х Мексика опинилась на межі медичної катастрофи: близько 70% дорослих із зайвою вагою; окремі громади споживають понад 2 літри коли щодня (понад 200 г цукру — майже вчетверо вище норми ВООЗ).
• Смертність від діабету та серцево-судинних хвороб за десятиліття зросла на десятки відсотків.
• Ключові чинники: агресивний маркетинг, заміщення води дешевшою колою, локальне виробництво та політичний вплив корпорації.

Як напій став частиною ідентичності

У Сан-Хуан-Чамулі кола вбудувалась у щоденні практики: напій дають дітям, п’ють замість ранкової кави та під час трапез, а в релігійних обрядах шамани приносять не джерельну воду, а дволітрові пляшки газованки. Газ сприймається як «очищення» — маркетингові гасла перетворилися на сакральну дію, а червоно-біла естетика зайняла місце традиційних напоїв на святах, весіллях і навіть поминках.

Дефіцит води як дрова для «цукрової пожежі»

Парадокс регіону з безліччю річок — відсутність стабільного доступу до якісної води:

• Вода з крана надмірно хлорована; каналізації часто немає; автоцистерни — ризик санітарних інфекцій; бутильована вода — дорожча за колу.
• Для бідних сімей вибір економічно очевидний: кола дешевша, завжди охолоджена (фірмові холодильники — навіть у віддалених селах), «смачніша» і сприймається як безпечна, бо вироблена локально.

Маркетинг і «м’яка сила» бренду

• З 1968 року (Олімпіада в Мехіко) Coca-Cola стає головним партнером великих подій і «частиною успіху країни».
• У 1990-х на тлі НАФТА зникають торговельні бар’єри: виробництво дешевшає, напій стає масовим і повсюдним.
• Реклама таргетує місцеву ідентичність — люди в національних костюмах на плакатах; кола вже не «американський імпорт», а «своя традиція».

Виробництво проти громади

Завод у Сан-Крістобаль-де-лас-Касас (відкритий у 1990-х) щодня відкачує понад мільйон літрів підземної води. На мешканця це — більше 4 літрів, але не для крана в домі, а для пляшки з етикеткою. Протести спалахують регулярно, та компанія відповідає: винні зміни клімату, вирубка лісів і слабка інфраструктура. Для людей картинка проста: води в домі немає — кола є завжди.

Політичний слід: від водія вантажівки до президента

Кар’єра Вісенте Фокса — символ впливу корпорації:

• 1970-ті — водій вантажівки Coca-Cola; 1980-ті — директор компанії в Мексиці; 2000 рік — президент країни.
• 2003-го податок на солодкі напої не проходить навіть голосування: за повідомленнями, Фокс блокує ініціативу, прикриваючись «захистом бізнесу та робочих місць».
• У 2010-х «незалежні експерти» у медіа критикують податок; згодом з’ясовується фінансування пов’язаних інститутів індустрією напоїв. Посадовці МОЗ виступають на симпозіумах, що фінансуються фондами зі спонсорством харчових корпорацій.

Висновок: створено прецедент, коли інтереси бренду стають вищими за публічне здоров’я.

«Податок на цукор» і чому він не все вирішив

У 2014 році Мексика таки запровадила податок на солодкі напої. Продажі коли просіли на кілька відсотків (у малозабезпечених — до 10%). Проте індустрія швидко адаптувалась:

• ребрендинг і реклама «сімейних традицій»,
• активне просування власних брендів бутильованої води,
• збереження дистрибуції «в кожен дім». Податок зменшує споживання, але не ламає культуру та інфраструктурні дисбаланси (вода дорожча за колу).

Наслідки для здоров’я: криза «тривалого цукру»

• Діти у 3–4 роки втрачають зуби через карієс; протези в дошкільному віці перестають шокувати.
• Діабет 2-го типу та серцево-судинні хвороби — топ-причини смертності; за десятиріччя — стрибок смертності на 40–60%.
• Коло-залежність — щоденна доза ~200 г цукру, рік у рік.

Чому люди обирають колу, навіть коли бачать шкоду

1. Ціна й доступність: кола дешевша та простіша за чисту воду.
2. Культурна інерція: напій перетворився на ритуал і символ «свого».
3. Реклама і соціальний капітал: бренд «ремонтує дороги», ставить холодильники, дарує комп’ютери школам — критика виглядає як «опір прогресу».
4. Політична економія: десятиліття лобізму гальмували регуляції.

Уроки для політики здоров’я

• Вода — спершу: без доступної та якісної води податки й просвітництво малоефективні.
• Прозоре фінансування експертиз: конфлікти інтересів у науці та МОЗ мають бути публічними.
• Комплексний пакет: податок на цукор + маркування, заборона маркетингу до дітей, обмеження автомати з колою в лікарнях і школах, реінвестиція податкових надходжень у водну інфраструктуру.
• Культурно чутливі кампанії: робота з місцевими лідерами думок і релігійними практиками, щоб замінити «ритуал з колою» на безпечні альтернативи.

Висновок

Мексиканська історія показує, як глобальний бренд, спираючись на дефіцит базового ресурсу (води), культуру та політику, може витіснити здоровий глузд. Податок на цукор допомагає, але без водної інфраструктури й чесних правил гри суспільство лишається в «цукровій пастці». Це попередження для будь-якої країни: якщо вода дорожча за колу, то рахунок за охорону здоров’я неминуче сплатять громадяни.