Як кредити МВФ змінюють українську економіку: про що говорить Віктор Галасюк

Міф про «довіру інвесторів» і справжній зміст кредитів

На думку Галасюка, кредити МВФ не є показником здоров’я економіки. Навпаки, потрапляння країни до топ-позичальників Фонду свідчить про слабку економічну та фінансову політику й відсутність реальної стратегії розвитку.

Він наголошує:

• за кредитами МВФ не приходять прямі інвестиції,
• натомість приходять жорсткі умови, які звужують простір для національної монетарної, податкової та промислової політики,
• самі гроші здебільшого спрямовуються не на розвиток, а на поповнення резервів або латання дірок у бюджеті.

8 млрд доларів у такій логіці — це, за словами Галасюка, обсяг, порівнянний з будівництвом кількох великих заводів, тобто те, що країна могла б отримувати щороку завдяки зростанню виробництва, а не позикам.

Хто живе на кредитах МВФ, а хто від них відмовився

Економіст нагадує: Україна — друга у світі за обсягом запозичень у МВФ. Поруч у списку — Аргентина, Пакистан, Бангладеш, Кенія, Ангола та інші держави, які важко назвати взірцем економічної стабільності.

Натомість він наводить приклад країн, які повністю розрахувалися з МВФ і більше не користуються його кредитами:

• Туреччина — за каденції Ердогана погасила всі борги Фонду,
• Польща — поєднала членство в ЄС з протекціоністською політикою та щорічними грантами, а не кредитами,
• Південна Корея — замість позик реалізувала стратегію нової індустріалізації і вийшла на якісно інший рівень розвитку.

За оцінкою Галасюка, ці країни показують альтернативний шлях: не безкінечне обслуговування боргу, а ставка на власне виробництво та індустріальний стрибок.

Умови, які зв’язують руки: від промислових стимулів до «спрощенки»

Ключова критика економіста — не стільки в самій вартості кредитів, скільки в пакеті вимог, що приходить разом із ними.

1. Опір промисловим податковим стимулам Галасюк згадує законопроєкт про податкові пільги для нових виробництв (коли інвестор, вклавши, наприклад, 20 млн євро в завод, може повернути до 10 млн через звільнення від частини податків). На його думку, такі інструменти здатні «перебити» воєнні й інституційні ризики та залучити виробництва в Україну. Водночас, за його словами, МВФ висловлює серйозні застереження щодо таких стимулів, фактично стримуючи розвиток промисловості.
2. Удар по спрощеній системі оподаткування Економіст називає «спрощенку» однією з найуспішніших реформ за всю історію України, критично важливою для ФОПів, фрилансерів, консультантів, IT-фахівців та мікробізнесу. Проте під вимоги МВФ, за його словами, готується звуження спрощеного режиму, зокрема через масовий перехід до статусу платника ПДВ уже з невеликих оборотів. Це зробить адміністрування складнішим і вдарить по тих, хто легально працює і платить податки.
3. Постійний військовий збір та посилення фіскального тиску Галасюк критикує ідею зробити підвищений військовий збір постійним інструментом, а не тимчасовим антикризовим заходом. Він вважає, що додаткові кошти для армії логічніше шукати в:
   • закритті схем безмитного імпорту популярних товарів,
   • обмеженні вивезення сировини без належного оподаткування,
   • перекритті контрабанди та трансфертного ціноутворення.
   На цьому тлі дискусія про оподаткування дрібних продажів через маркетплейси й онлайн-платформи, на його думку, виглядає як «мікрооптимізація», що ризикує вдарити по мікробізнесу, але не вирішити ключові проблеми бюджету.

Кредити як «наркотична залежність» і питання стратегічного вибору

Галасюк використовує жорсткі метафори: порівнює кредити МВФ із допінгом або наркотичною залежністю. Тимчасове полегшення проблем із ліквідністю, за його логікою, не замінює системної економічної терапії, а затягує країну в боргову пастку та зовнішнє управління.

Він підкреслює, що справжня альтернатива — це:

• довгострокова індустріальна стратегія,
• пріоритет виробництва та експорту продукції з доданою вартістю, а не сировини,
• податкові стимули для нових заводів і робочих місць,
• боротьба не з дрібними підприємцями, а з контрабандою та великими схемами.

Висновок: що в інтересах України

Підсумовуючи, Віктор Галасюк ставить ключове запитання: чи служать кредити МВФ реальним економічним інтересам України, чи лише консервують модель сировинної, боргової економіки з обмеженим простором для власної політики розвитку?

На його думку, без переорієнтації з «управління боргом» на зростання виробництва, інвестицій та експорту готової продукції країна ризикує надовго залишитися у клубі хронічних позичальників, тоді як успішні приклади Туреччини, Польщі чи Південної Кореї доводять: шлях відмови від кредитної залежності можливий, якщо держава обирає стратегію активного розвитку, а не пасивного виживання за рахунок зовнішніх позик.