Ігор Коломойський: від “короля Привату” до підсудного. Як будувалась і руйнувалась імперія одного з головних олігархів України

Хто такий олігарх і чому Коломойський – класичний приклад

У фільмі одразу робиться важливе уточнення: олігарх – це не просто дуже багата людина. Олігархія – це влада небагатьох, які заробляють і утримують статки не лише бізнесом, а через вплив на державу:

• контроль над держпідприємствами чи держресурсами;
• «свої» люди в уряді, парламенті, регуляторах;
• власні медіа, що формують громадську думку;
• здатність впливати на закони, призначення та розподіл бюджетних потоків.

Саме так описується роль Коломойського: людини, яка понад 20 років поєднувала великий бізнес, медіа та політичний вплив.

Витоки: Дніпро, кооперативи й перші капітали

Ігор Коломойський народився в Дніпропетровську (нині Дніпро), закінчив металургійний інститут, але за фахом інженера не працював.

У кінці 80-х, коли в СРСР дозволили кооперативи, він разом із партнерами – Геннадієм Боголюбовим та Олексієм Мартиновим – створює кооператив «Синтез». Вони купують дефіцитну оргтехніку в Москві й перепродають у Дніпрі – класичний старт капіталу того часу.

Далі формується те, що згодом назвуть «групою Приват»:

• створення Приватбанку;
• вихід у торгівлю металом та нафтопродуктами;
• поступова скупка часток у промислових підприємствах – від феросплавів до нафтопереробки.

Через банк і пов’язані компанії формується вертикально інтегрована бізнес-імперія.

Укрнафта і “система Кучми”: як приватний інтерес вмонтовувався в державу

Ключовий сюжет фільму – історія «Укрнафти».

• У 1998 році держава корпоратизує «Укрнафту». 50% + 1 акція залишаються за державою (через НАК «Нафтогаз України»).
• Близько 42% акцій отримують структури, пов’язані з групою «Приват» Коломойського і Боголюбова.

Формально контроль мала держава, але фактично менеджмент компанії тривалий час був під впливом групи «Приват». Фільм нагадує, що:

• головою правління та ключові члени наглядової ради були людьми Коломойського;
• компанія роками декларувала збитки і мала борги перед державою, водночас, за даними слідчих та журналістських розслідувань, з неї могли виводитися мільярди на користь приватних структур.

У сюжеті згадується й епізод, описаний у парламентській тимчасовій слідчій комісії 2000-х: сам Коломойський, за його ж словами, носив хабарі за контроль над «Укрнафтою» тодішньому президенту Леоніду Кучмі – через зятя Віктора Пінчука. Це демонструє типову логіку олігархічної системи: дешеві приватизації та доступ до держактивів в обмін на політичну лояльність і фінансування.

Рейдерські війни, ринок “Озерка” і конфлікти з конкурентами

Фільм окремо зупиняється на «лихих 90-х» та першій половині 2000-х, коли бізнес-конфлікти часто вирішувались силою.

Кілька ключових сюжетів:

1. Ринок “Озерка” у Дніпрі – боротьба групи «Приват» із російським кримінальним авторитетом Максимом Курочкіним («Макс Бєшений»), якого пов’язували з Віктором Медведчуком.
2. Низка нападів і замахів, що супроводжували перерозподіл власності.
3. Замахи на юриста групи «Приват» Геннадія Корбана, якого в фільмі називають «генералом рейдерських операцій» Коломойського.

Паралельно автор згадує гучний епізод 2003 року в Криму: напад на адвоката Сергія Карпенка, який завадив захопленню великого підприємства. Через 20 років Коломойський отримує підозру в організації замаху саме на цього юриста – це вже частина сучасного кримінального блоку обвинувачень.

Медіа і політика: від фінансиста депутатів до власника 1+1

Ще один вимір впливу Коломойського – медіа й політика.

За фільмом, схема виглядала так:

• у 90-х та 2000-х олігархи масово скуповують телеканали;
• фінансують партії та окремих депутатів у різних фракціях;
• натомість отримують потрібні закони, голосування, кадрові рішення.

Коломойський стає співвласником телеканалу «1+1», а згодом вибудовує цілу медіагрупу. Це дає йому:

• політичну вагу – без домовленості з власником великого каналу політик ризикує опинитись у повній інформаційній тиші або під атакою;
• інструмент прямого впливу на суспільну думку, особливо під час виборів.

У Раді, за словами Криштопи, формується «група Коломойського» – депутати з різних фракцій, пов’язані з його бізнес-інтересами.

2014 рік: війна, Дніпро і роль добровольчих батальйонів

Після Революції гідності і початку війни на Донбасі Коломойський переходить з тіні у формальну політику. У 2014 році він очолює Дніпропетровську ОДА.

Фільм виділяє два паралельні виміри:

1. Патріотичний
   • фінансування добровольчих батальйонів «Дніпро-1» і «Дніпро-2»;
   • мобілізація ресурсів для захисту Дніпра;
   • публічна жорстка критика Путіна, включно з персональними образливими висловами на його адресу.
2. Силовий вплив у бізнесі
   • використання добровольчих підрозділів у конфліктах за контроль над підприємствами;
   • прикриття «захистом від сепаратизму» чи боротьбою з корупцією для заміни керівництва держкомпаній і приватних активів конкурентів.

Окремо згадується роль підрозділів, пов’язаних із групою Коломойського, у боях за Іловайськ і дискусії щодо того, як приймалися рішення про штурм – не лише у військових штабах, а й у кабінетах Дніпропетровської ОДА.

Конфлікт із Порошенком: Укрнафта, “ніч у офісі” та плівки з Коболєвим

2015 рік стає поворотним у відносинах Коломойського з тодішньою владою на чолі з Петром Порошенком.

Основні події, які показує фільм:

• держава намагається повернути реальний контроль над «Укрнафтою»;
• уночі офіс компанії оточують людьми з приватної охорони й добровольцями, будівлю обносять парканом – Коломойський пояснює це «захистом від рейдерства»;
• у медіа з’являється запис розмови голосів, схожих на Коломойського та главу «Нафтогазу» Андрія Коболєва: олігарх говорить із керівником держкорпорації як із підлеглим, згадуючи сценарій силового захоплення Кременчуцького НПЗ;
• на засіданні наглядової ради «Укрнафти» пролітає фраза «Рамси поплутав?» на адресу члена ради Петра Столяра; невдовзі на Столяра нападають невідомі, його жорстко б’ють.

Після цього Верховна Рада змінює закон про акціонерні товариства (спрощується зміна менеджменту в компаніях, де держава має контрольний пакет), а президент звільняє Коломойського з посади голови ОДА. Формально – «за власним бажанням», фактично – як наслідок конфлікту навколо держактивів.

Націоналізація Приватбанку: “дірка” у 150 млрд грн

У 2016 році держава націоналізує Приватбанк – найбільший банк країни з десятками мільйонів клієнтів.

Розслідування НБУ, аудит і звіт Kroll показали, що до націоналізації:

• понад 95% корпоративних кредитів банк видавав сторонам, пов’язаним із колишніми акціонерами; Національний банк України+1
• консолідовано основні борги фактично на кількох десятках структур, пов’язаних із групою «Приват»;
• обсяг проблемних кредитів створив «дірку» в балансі, яку держава змушена була закривати докапіталізацією – загалом понад 150 млрд грн (понад 5 млрд доларів). static.privatbank.ua

Фільм цитує логіку самого Коломойського: якщо люди несуть гроші в банк, а ти цей банк створив і контролюєш, то гроші стають «твоїми». Держава ж трактує це як виведення коштів та шахрайські схеми кредитування пов’язаних компаній.

Після націоналізації Приватбанк багато років судиться з колишніми власниками в Україні та за кордоном. У липні 2025 року Високий суд Лондона визнав Коломойського та Боголюбова відповідальними й зобов’язав їх відшкодувати близько 1,9 млрд доларів за шахрайські схеми з кредитами. Reuters+1

Зв’язок із Зеленським: телесеріал, адвокат Богдан і повернення в Україну

Фільм докладно показує, як перетиналися траєкторії Коломойського і Володимира Зеленського:

• серіал «Слуга народу», що став фактично тривалою політичною кампанією Зеленського, виходив на «1+1», який належав структурі Коломойського;
• новорічне звернення 2018 року: замість традиційного виступу чинного президента Порошенка в ефір «1+1» виходить промова Зеленського про похід у президенти; The Kyiv Independent
• спільний адвокат – Андрій Богдан, який згодом стає першим главою Офісу президента Зеленського;
• регулярні перельоти Зеленського до Женеви й Ізраїлю, де тоді жив Коломойський (сюжети в ЗМІ й розслідуваннях).

Після перемоги Зеленського на виборах Коломойський повертається в Україну, а його люди знову отримують впливові позиції в державних органах і компаніях.

Паралельно олігарх робить резонансні заяви – наприклад, про те, що Україні варто домовлятися з РФ і брати від Москви «100 млрд доларів», і про «домовленість посередині». Це різко контрастує з його жорсткою антиросійською риторикою зразка 2014 року.

Санкції, деолігархізація і кримінальні справи

Ситуація змінюється після посилення тиску з боку США та МВФ:

• США вводять санкції проти Коломойського за «значну корупцію» і забороняють йому в’їзд, а також порушують власні розслідування щодо відмивання коштів. Financial Times
• Українська влада береться за деолігархізацію – у публічному полі з’являється чимало справ, пов’язаних із колишніми власниками Приватбанку.

У вересні 2023 року український суд бере Коломойського під варту за підозрою у шахрайстві й легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом. Al Jazeera+1

Станом на 2025 рік:

• він перебуває в СІЗО в Україні, очікуючи на рішення судів за кількома епізодами – від справ Приватбанку до підозри в організації замаху на адвоката Сергія Карпенка у 2003 році; Financial Times
• паралельно програє важливий суд у Лондоні, де його зобов’язують компенсувати збитки Приватбанку майже на 2 млрд доларів; Reuters+1
• ЗМІ та розслідувачі називають його одним із найбільш токсичних символів української олігархії.

Усі вироки українських судів у цих справах ще не набрали остаточної сили, а сам Коломойський через адвокатів заперечує звинувачення. Формально діє презумпція невинуватості, поки немає остаточного рішення суду.

Що показує історія Коломойського про Україну

Фільм Криштопи, а разом із ним і історія життя Коломойського, – це не тільки біографія однієї людини. Це зріз системи, в якій:

• приватний капітал десятиліттями виростав завдяки дешевій приватизації, доступу до держресурсів та політичних зв’язків;
• медіа використовувалися як інструмент не тільки для бізнесу, а й для формування політики;
• олігархи могли одночасно фінансувати оборону й добровольчі батальйони – і в той же час використовувати силовий ресурс для бізнес-конфліктів;
• тільки поєднання внутрішнього запиту на деолігархізацію, тиску західних партнерів, війни з РФ і міжнародних судів почало реально ламати цю модель.

Фінальний висновок фільму простий: історія Ігоря Коломойського ще не завершена. Попереду – вироки судів, доля його активів і відповідь на головне запитання: чи зможе Україна справді вийти з епохи, в якій кілька людей роками визначали правила гри для всієї країни.