Битва за нанометри: як санкції змусили Китай піти ва-банк у виробництві мікрочіпів

Найбільша ставка в історії індустрії

За словами Галасюка, йдеться про наймасштабнішу державну інвестицію у світовій історії виробництва мікрочіпів, яка потенційно перевищує навіть американський CHIPS Act. Для порівняння: закон США передбачає близько 39 млрд доларів прямих субсидій, тоді як Китай готується вкладати у виробництво вдвічі більше — лише в рамках нового пакета.

Ці кошти мають бути спрямовані безпосередньо на розширення виробничих потужностей і підтримку так званих «національних чемпіонів» — Huawei, SMIC, Cambricon, а також компаній, що намагаються замінити західне обладнання від ASML та Applied Materials.

Від наздоганяння — до стратегії виживання

Новий пакет фінансування доповнює вже чинні програми. Зокрема, фонд Big Fund 3, створений у 2024 році, має обсяг майже 50 млрд доларів і фінансує розвиток власних верстатів та технологій для виробництва чіпів. Загалом з 2014 року Китай уже вклав у галузь понад 150 млрд доларів, але бажаного результату це поки не дало.

Сі Цзіньпін ставив за мету досягти 70% самозабезпечення чіпами до 2025 року, однак реальність значно скромніша: за оцінками експертів, показник становитиме лише 30–40%. Це означає, що ключові галузі КНР досі критично залежать від імпорту та технологій США.

Парадокс Nvidia і «вчорашній день» для Китаю

Ситуацію ускладнює зміна підходу Вашингтона. На початку грудня президент США Дональд Трамп дозволив продаж до Китаю чіпів Nvidia H200 — потужних процесорів для штучного інтелекту. Втім, угода має принципову умову: 25% доходів від продажу йдуть безпосередньо до бюджету США.

Крім того, H200 уже поступається новітній архітектурі Blackwell. Фактично, як наголошує Галасюк, США продають Китаю технології «вчорашнього дня» за максимальною ціною, зберігаючи технологічну перевагу за собою.

Показово, що Пекін поки не дав остаточного дозволу на масовий імпорт H200. Натомість китайський уряд уперше включив до списків державних закупівель виключно вітчизняні AI-чіпи — від Huawei та Cambricon, демонструючи принцип «купуй китайське».

Головна проблема — не гроші, а фізика

Ключовий виклик для Китаю — технологічна прірва. Світові лідери на кшталт тайванської TSMC вже масово виробляють чіпи за 3-нм техпроцесом і готуються до 2 нм. Найбільше досягнення китайських виробників — 7 нм, що відповідає рівню приблизно 2019 року.

Але ще болючішою є проблема якості та рентабельності. За даними інсайдерів, вихід придатних чіпів на передових вузлах у Китаї становить лише близько 20%, тоді як у TSMC — до 60%, а на зрілих процесах — понад 90%. Це означає, що значна частина китайського виробництва є економічно збитковою і може існувати лише завдяки постійним державним дотаціям.

Рідкоземельна карта Пекіна

Водночас Китай має потужний асиметричний аргумент — контроль над критичними матеріалами. КНР забезпечує до двох третин світового видобутку та близько 85% переробки рідкоземельних елементів, без яких неможливе сучасне виробництво мікрочіпів. Цей фактор Пекін активно використовує у глобальному технологічному протистоянні.

Ставка на обсяги замість ефективності

Як підкреслює Галасюк, рекордний пакет у 70 млрд доларів — це спроба «купити час» і компенсувати технологічне відставання грошима. В умовах державного капіталізму Китай готовий жертвувати ефективністю заради національної безпеки та стратегічної автономії.

«Якщо Пекін не зможе налагодити власне виробництво чіпів для штучного інтелекту, він ризикує програти не просто економічну конкуренцію, а гонку озброєнь майбутнього, де вирішують алгоритми та обчислювальні потужності», — підсумовує економіст.

Висновок

Китай переходить у режим ва-банк у боротьбі за мікрочіпи. Колосальні інвестиції можуть дозволити зберегти стратегічну автономію, але битва за нанометри — це не лише питання грошей. Це боротьба фізики, інженерії та часу, в якій навіть десятки мільярдів доларів не гарантують швидкої перемоги.