Скарб у надрах Землі: чому світ почав полювання на білий водень

Пошук «невидимого скарбу» в Баварії

У лісі в Баварії експедицію очолює дослідник геоенергетики Юрґен Ґрьотш, який раніше працював у викопній енергетиці. Команда шукає місця, де водень піднімається з глибоких джерел до поверхні. Метод польових вимірювань простий: пробити метрову яму, встановити газовий датчик і чекати показників.

На одному з майданчиків прилад зафіксував концентрації близько 500 ppm, що становить 0,05% газової суміші зразка. У сюжеті пояснюють: це у тисячу разів більше, ніж вміст водню у звичайному повітрі, і може свідчити про значно більші обсяги в глибині. Дослідники кажуть, що під час перших проб в окремих точках значення були настільки високими, що прилад не міг їх відобразити.

Читайте також: НАБУ вийшло на слід «двушки в Москву» Міндіча: слідство розглядає ознаки державної зради

Чому водень став «улюбленим словом» політиків і бізнесу

У сюжеті наголошується, що водень розглядають як ключовий інструмент декарбонізації енергоємних галузей, зокрема металургії та важкого транспорту: при спалюванні водню залишається вода, а не CO₂. Очікується, що попит на водень до 2050 року зросте щонайменше утричі.

Водночас нинішня структура ринку проблемна: майже весь водень виробляють із викопного палива. «Зелений» водень із сонячної та вітрової енергії поки що становить менше 1% через високу вартість. Тому «білий» водень подають як можливий вихід із дилеми «дешево, але брудно» проти «чисто, але дорого».

Як утворюється «білий» водень

DW пояснює два ключові механізми формування природного водню:

1. Серпентинізація — реакція порід, які містять залізо, з водою за високих температур (приблизно 200–350°C). Залізо «забирає» кисень, і залишається водень.
2. Радіоліз — розщеплення води природним випромінюванням радіоактивних елементів (зокрема урану і торію).

Оскільки водень — легкий газ, він піднімається до поверхні через тріщини в корі, інколи спричиняючи явища на кшталт «вічного полум’я». Водночас значна частина газу, як припускається, може накопичуватися в підземних резервуарах, закритих твердими шарами породи.

Як його хочуть видобувати і скільки це може коштувати

Ґрьотш у сюжеті описує ціль: знайти резервуар на глибині близько 1500 метрів і за п’ять років вийти на видобуток — за логікою, схожою на нафту і газ: знайти пастку, пробурити, видобувати.

Компанії, які працюють у цьому напрямі, озвучують орієнтир вартості близько 1 долара за кілограм, що робило б природний водень конкурентним до «сірого» (з газу) чи інших викопних варіантів.

Де вже видобувають природний водень

У сюжеті зазначено, що наразі є лише один відомий приклад промислового видобутку — у селі в Малі, де водень використовують для локального виробництва електроенергії. Цей кейс наводять як доказ, що видобуток можливий. Також підкреслюється, що резервуар там продовжує поповнюватися: газ іде зі свердловини під тим самим тиском, що й під час відкриття понад десятиліття тому, що може свідчити про потенційну «самовідновлюваність» запасів у певних умовах.

Потенціал і обмеження «золотої лихоманки»

DW наводить оцінку, що в земній корі може міститися приблизно 5,6 трильйона тонн водню, але значна частина — надто глибоко. Водночас у сюжеті звучить теза: видобутку лише 2% могло б вистачити, щоб покрити прогнозований світовий попит на водень на 200 років.

Проте автори сюжету наголошують: розраховувати на те, що природний водень «врятує» енергетику, не варто — великі родовища ще не доведені, інвестицій і законодавчих рамок бракує, а навіть за оптимістичними оцінками до 2050 року він може забезпечити лише частину потреб. За даними Wood Mackenzie, у разі успіху до 2050 року потенційно можна виробляти 17 млн тонн природного водню на рік, що становитиме приблизно 5% від необхідного обсягу.

Ризики та конкуренція підходів

Окрема лінія сюжету — політика та регулювання. Ґрьотш критикує те, що Німеччина та багато країн не включили білий водень до переліку природних ресурсів, через що складніше отримувати дозволи та підтримку.

У США Міністерство енергетики оголосило про 20 млн доларів на дослідження «стимульованого водню» — підходу, який передбачає пришвидшення утворення і міграції водню шляхом закачування гарячої води та розтріскування порід, подібно до фрекінгу. Але у сюжеті підкреслюють: поки не ясно, чи це економічно виправдано і наскільки безпечно — зокрема згадується ризик індукованих землетрусів.

Читайте також: Пляжний теніс: 25 фактів, які змінять ваше уявлення про цей вид спорту