Як путін будував і змінював свій режим | Вадим Денисенко

Путін ≠ ФСБ: що змінилося з 1999 року

Денисенко наголошує: на ранньому етапі Путін справді спирався на ФСБ як на головний інструмент кадрового контролю та управління. Але з часом ця роль трансформувалася: ФСБ стала лише частиною системи, а ключові рішення почали ухвалюватися в рамках ширшої «політичної системи» (як її називає сам Путін).

1999–2011: ставка на ФСБ як «неоеліту»

На старті правління Путін:

Читайте також: Російська брехня у кіно: як дубляж перетворюється на інструмент пропаганди

• активно вибудовував вертикаль через кадри й можливості ФСБ;
• намагався зробити спецслужби опорою державного управління та контролю;
• формував модель, де силовий блок мав вагу не лише як «каральний орган», а як кадровий і політичний фундамент.

«Болотна площа» як переломний момент

Окремо підкреслюється роль подій на Болотній площі (2011–2012):

• у логіці Денисенка, ФСБ не впоралася з прогнозуванням/контролем суспільної кризи;
• Путін зробив висновок, що ставка на ФСБ як на головну «панацею» була помилкою;
• після цього почалося системне розведення ролей: спецслужби перестали бути «центром системи».

2016: оформлення нової бюрократичної вертикалі

Денисенко називає 2016 рік одним із ключових рубежів:

• адміністрацію Путіна очолює Антон Вайно;
• одним із центральних управлінців стає Сергій Кирієнко;
• формується нова бюрократична вертикаль, яку Путін визначає як «політичну систему».

У цій моделі ФСБ:

• не ставить задачі бюрократії,
• а виконує задачі, поставлені «політичною системою»,
• тобто є інструментом у структурі, а не головним «мозком» держави.

Патрушев: «партнер», якого Путін стримує

У розмові Патрушев описується як одна з небагатьох фігур, з якими у Путіна можливий формат партнерства.

Його роль у системі:

• тривалий час був «арбітром першої інстанції» для силового блоку;
• розв’язував щоденні конфлікти між силовими структурами замість Путіна.

Чому вплив зменшився:

• Путін не терпить надмірного посилення будь-кого;
• страх перед потенційно небезпечними союзами у верхівці (у сюжеті згадується тандем Патрушев–Чемезов);
• у підсумку Патрушева переводять на роль меншого масштабу, але залишають у системі.

Конкуренція силовиків — базовий принцип управління

Одна з ключових тез: режим тримається на постійній внутрішній конкуренції. Путін створює умови, де:

• силові структури змагаються й конфліктують між собою;
• жодна група не може різко посилитися;
• фінальним арбітром залишається Путін, який розподіляє ресурси та вплив.

У розмові як приклад згадується навіть «двовладдя» всередині ФСБ, яке підсилює контроль і взаємне стримування.

Олігархи як «обслуга»: правила гри для великого бізнесу

Денисенко описує сучасний російський великий бізнес як підлеглий елемент системи:

• бізнес не керує політикою, а працює в межах правил, встановлених державою;
• завдання бізнесу — забезпечення соціальної стабільності на «підконтрольних» територіях/галузях;
• доступ до ресурсів і привілеїв можливий лише за лояльність і виконання функції «стабілізатора».

2024–2025: звуження кола «недоторканних»

Після виборів 2024 року в розмові формулюється різка теза про нову «національну ідею»: усі рішення фільтруються через потребу максимально довго зберегти Путіна при владі.

Наслідки, про які йдеться:

• коло недоторканних різко звужується;
• «вертикалі захисту» слабшають — колишні «васали» високопосадовців уже не гарантовано захищені;
• зростає практика швидких репресивних рішень щодо чиновників різного рівня.

Хто формує ідеологію: «історія замінила філософію»

Ще один важливий блок — про пропаганду та світоглядні наративи Путіна. Денисенко стверджує:

• у Путіна немає класичної «філософської» ідеології;
• її місце посіла «історія» як інструмент пояснення будь-чого та легітимації рішень;
• ключовими співрозмовниками з цих питань називаються Медінський і Ковальчук(и) (також згадується Патрушев).

Церква як частина державного механізму

Роль РПЦ описується як суто інструментальна:

• церква — частина державної системи, «ідеологічний підрозділ»;
• демонстративна релігійність — елемент антуражу;
• твердження про «особистого духівника» Путіна подається як малоймовірне в логіці спецслужбової підозрілості.

Висновок

За версією Денисенка, путінський режим еволюціонував від силового ядра навколо ФСБ до складної «політичної системи», де:

• конкуренція та конфлікт еліт — не збій, а механізм управління;
• Путін утримує роль головного арбітра;
• технократична бюрократія забезпечує стійкість навіть під тиском санкцій;
• після 2024 року система дедалі більше замикається на вузьке коло «охоронців» і логіку персонального виживання лідера.

Читайте також: Лещенко і Подоляк формально «звільнені», але залишилися радниками ОП