Путін ≠ ФСБ: що змінилося з 1999 року
Денисенко наголошує: на ранньому етапі Путін справді спирався на ФСБ як на головний інструмент кадрового контролю та управління. Але з часом ця роль трансформувалася: ФСБ стала лише частиною системи, а ключові рішення почали ухвалюватися в рамках ширшої «політичної системи» (як її називає сам Путін).
1999–2011: ставка на ФСБ як «неоеліту»
На старті правління Путін:
Читайте також: Російська брехня у кіно: як дубляж перетворюється на інструмент пропаганди
- активно вибудовував вертикаль через кадри й можливості ФСБ;
- намагався зробити спецслужби опорою державного управління та контролю;
- формував модель, де силовий блок мав вагу не лише як «каральний орган», а як кадровий і політичний фундамент.
«Болотна площа» як переломний момент
Окремо підкреслюється роль подій на Болотній площі (2011–2012):
- у логіці Денисенка, ФСБ не впоралася з прогнозуванням/контролем суспільної кризи;
- Путін зробив висновок, що ставка на ФСБ як на головну «панацею» була помилкою;
- після цього почалося системне розведення ролей: спецслужби перестали бути «центром системи».
2016: оформлення нової бюрократичної вертикалі
Денисенко називає 2016 рік одним із ключових рубежів:
- адміністрацію Путіна очолює Антон Вайно;
- одним із центральних управлінців стає Сергій Кирієнко;
- формується нова бюрократична вертикаль, яку Путін визначає як «політичну систему».
У цій моделі ФСБ:
- не ставить задачі бюрократії,
- а виконує задачі, поставлені «політичною системою»,
- тобто є інструментом у структурі, а не головним «мозком» держави.
Патрушев: «партнер», якого Путін стримує
У розмові Патрушев описується як одна з небагатьох фігур, з якими у Путіна можливий формат партнерства.
Його роль у системі:
- тривалий час був «арбітром першої інстанції» для силового блоку;
- розв’язував щоденні конфлікти між силовими структурами замість Путіна.
Чому вплив зменшився:
- Путін не терпить надмірного посилення будь-кого;
- страх перед потенційно небезпечними союзами у верхівці (у сюжеті згадується тандем Патрушев–Чемезов);
- у підсумку Патрушева переводять на роль меншого масштабу, але залишають у системі.
Конкуренція силовиків — базовий принцип управління
Одна з ключових тез: режим тримається на постійній внутрішній конкуренції. Путін створює умови, де:
- силові структури змагаються й конфліктують між собою;
- жодна група не може різко посилитися;
- фінальним арбітром залишається Путін, який розподіляє ресурси та вплив.
У розмові як приклад згадується навіть «двовладдя» всередині ФСБ, яке підсилює контроль і взаємне стримування.
Олігархи як «обслуга»: правила гри для великого бізнесу
Денисенко описує сучасний російський великий бізнес як підлеглий елемент системи:
- бізнес не керує політикою, а працює в межах правил, встановлених державою;
- завдання бізнесу — забезпечення соціальної стабільності на «підконтрольних» територіях/галузях;
- доступ до ресурсів і привілеїв можливий лише за лояльність і виконання функції «стабілізатора».
2024–2025: звуження кола «недоторканних»
Після виборів 2024 року в розмові формулюється різка теза про нову «національну ідею»: усі рішення фільтруються через потребу максимально довго зберегти Путіна при владі.
Наслідки, про які йдеться:
- коло недоторканних різко звужується;
- «вертикалі захисту» слабшають — колишні «васали» високопосадовців уже не гарантовано захищені;
- зростає практика швидких репресивних рішень щодо чиновників різного рівня.
Хто формує ідеологію: «історія замінила філософію»
Ще один важливий блок — про пропаганду та світоглядні наративи Путіна. Денисенко стверджує:
- у Путіна немає класичної «філософської» ідеології;
- її місце посіла «історія» як інструмент пояснення будь-чого та легітимації рішень;
- ключовими співрозмовниками з цих питань називаються Медінський і Ковальчук(и) (також згадується Патрушев).
Церква як частина державного механізму
Роль РПЦ описується як суто інструментальна:
- церква — частина державної системи, «ідеологічний підрозділ»;
- демонстративна релігійність — елемент антуражу;
- твердження про «особистого духівника» Путіна подається як малоймовірне в логіці спецслужбової підозрілості.
Висновок
За версією Денисенка, путінський режим еволюціонував від силового ядра навколо ФСБ до складної «політичної системи», де:
- конкуренція та конфлікт еліт — не збій, а механізм управління;
- Путін утримує роль головного арбітра;
- технократична бюрократія забезпечує стійкість навіть під тиском санкцій;
- після 2024 року система дедалі більше замикається на вузьке коло «охоронців» і логіку персонального виживання лідера.
Читайте також: Лещенко і Подоляк формально «звільнені», але залишилися радниками ОП