Підприємство, засноване інженерами Едуардом Колп-Селецьким та Іваном Лукашевичем, швидко зарекомендувало себе як виробник деталей для борошномельного та цукрового обладнання, а також постачальник чавунних, мідних і бронзових виробів. Стратегічне розташування на перетині вулиць Глибочицької та Татарської, близькість до залізничних шляхів та річкової пристані забезпечували йому значні переваги для логістики та доступу до сировини з Донбасу та Криворіжжя.
Від цукрового буму до акціонерного товариства
Наприкінці XIX століття завод перейшов у власність інженерів Станіслава Ольшанського та Стефана Венглінського, що призвело до його реорганізації в акціонерне товариство під назвою "Дніпровський машинобудівний завод у Києві". У цей період, завдяки стрімкому зростанню попиту на обладнання для цукрової промисловості в Київщині, Волині та Поділлі, підприємство стало одним з найбільших виробників машин для цукроварень регіону. Воно також освоїло випуск обладнання для винокурних та ректифікаційних заводів, парових машин різних конструкцій.
Попри значні виробничі досягнення, умови праці залишалися важкими: робочий день тривав 11-12 годин, а робітники працювали у тісних цехах. Підприємець Фадей Млошевський, який став власником заводу на початку XX століття, впровадив сувору систему штрафів за найменші порушення. Однак це не зупиняло працівників від участі у страйках, зокрема у 1905 році на знак протесту проти розстрілу демонстрантів у Санкт-Петербурзі, а у 1907 році вони домоглися скорочення робочого дня до 10 годин.
Націоналізація та індустріалізація: Завод імені Артема
Революційні події призвели до націоналізації підприємства більшовиками у 1919 році. Відновивши роботу у жовтні 1921 року лише з 37 працівниками, завод поступово відроджувався після значних пошкоджень корпусів. У 1922 році йому було присвоєно ім'я більшовика Федора Сергеєва (Артема), під якою він і увійшов в історію радянської індустріалізації. До кінця 20-х років завод Артема посів друге місце в СРСР за виробництвом обладнання для шкіряної промисловості, випускаючи також широкий спектр машин для цукрової, тютюнової та торфодобувної галузей.
У рамках Першого п'ятирічного плану (1929 рік) завод Артема був визначений одним з найважливіших об'єктів масштабної індустріалізації Києва. Між 1929 та 1931 роками було споруджено нові виробничі корпуси, що дозволило підприємству набути загальносоюзного значення до 1938 року.
Воєнний час та ракетна епоха
У жовтні 1940 року завод був переданий до системи народного комісаріату авіаційної промисловості СРСР, розпочавши освоєння продукції оборонного призначення. Під час Другої світової війни підприємство було евакуйовано до Куйбишева (Самара), де вже через три тижні відновило виробництво озброєння для бойових літаків. Після повернення до Києва у 1943 році, незважаючи на значні руйнування та скорочення штату до сотні осіб, завод швидко відновив роботу під керівництвом Василя Власова, досягнувши довоєнних показників уже у 1947 році.
У 50-ті роки розпочалася масштабна реконструкція та освоєння виробництва керованих ракет класу "повітря-повітря", зокрема РС-2УС (К5), яких було виготовлено 9470 одиниць у 1958-1961 роках. Згодом завод став провідним виробником автоматизованої контрольно-вимірювальної апаратури для авіаційних керованих засобів ураження та обладнання для зенітних ракетних комплексів. Більше 95% продукції становила оборонна техніка, а решту — товари народного споживання, як-от алюмінієвий посуд та дитячі іграшки. У 1965 році на базі заводу було створено велике виробниче об'єднання, яке включало кілька підприємств та конструкторське бюро "Луч".
До 1984 року Київське виробниче об'єднання імені Артема розпочало серійне виробництво нового покоління авіаційного озброєння — керованої ракети середньої дальності R-27, що остаточно закріпило його статус одного з провідних центрів ракетного машинобудування Радянського Союзу.
Незалежна Україна: Трансформація під викликами
Після проголошення незалежності України підприємство зіткнулося з різким скороченням державних оборонних замовлень, що змусило його переорієнтовувати виробничі потужності на цивільний ринок. Було реалізовано низку проєктів із виробництва товарів народного споживання та спеціалізованого цивільного обладнання.
- Побутові пилососи: Серійне виробництво моделей "Артем Супер" та компактних "Ракета 40" за ліцензією, придбаною в Німеччині.
- Зварювальні напівавтомати: Освоєння випуску вітчизняних апаратів спільно з Інститутом електрозварювання імені Євгена Патона.
- Електротехнічне обладнання: Розробка та виготовлення систем для міського електротранспорту, тракторів і зернозбиральних комбайнів.
- Медична техніка: Виробництво інвалідних візків, операційних столів, медичних інструментів та іншого обладнання для закладів охорони здоров'я.
У 1996 році на базі об'єднання була створена Державна акціонерна холдингова компанія "Артем", яка продовжувала шукати своє місце в нових економічних реаліях.
У центрі оборонних потреб України
Після початку російської агресії у 2014 році діяльність компанії "Артем" кардинально змінилася. Підприємство повністю переорієнтувалося на забезпечення потреб Збройних Сил України, долучившись до програм імпортозаміщення високоточного озброєння та боєприпасів. Наприкінці 2017 року було запущено виробничу лінію для виготовлення корпусів ракет реактивної системи залпового вогню "Вільха".
У 2020 році "Артем" долучився до виготовлення компонентів берегового ракетного комплексу "Нептун", а також освоїв випуск корпусів 152-міліметрових артилерійських снарядів після модернізації пресового обладнання. З 2021 року підприємство здійснює ремонт і модернізацію керованих авіаційних ракет Р-73 класу "повітря-повітря", продовжуючи відігравати критично важливу роль у зміцненні обороноздатності країни. Територія заводу неодноразово ставала ціллю ворожих ракетних та дронових ударів під час повномасштабного вторгнення, що підкреслює його стратегічне значення для України.