Міжнародні миротворчі зусилля, зокрема ті, що докладав президент Трамп, виявилися марними, не призвівши до зупинки бойових дій. Росія продовжує демонструвати одержимість у захопленні Донецької області, що є головною причиною продовження бойових дій на землі. Водночас, в українському військовому керівництві відбулися значні зміни: генерала Валерія Залужного змінив генерал Олександер Сирський, а його, своєю чергою, на посаді Головнокомандувача ЗСУ змінив генерал Андрій Дропатий. Призначення Дропатого, бойового генерала, який пройшов шлях від комбата до командувача сухопутних військ, викликало неоднозначну реакцію, однак його реальні успіхи покаже лише практика.
Позиційний тупик та зміна стратегічних пріоритетів
На полі бою спостерігається «позиційний тупик»: жодна зі сторін не може здійснити прорив. Росія вдається до тактики «тупого продавливания» української оборони, що супроводжується значними втратами. З українського боку, наступ влітку 2023 року не досяг поставлених цілей через недостатність сил для прориву російської оборони. Так само і російські спроби штурму, як-от нещодавня механізована атака в районі Добропілля, завершилися знищенням техніки та провалом. Для подолання цієї стагнації необхідний перехід до маневреної війни, як це було під час українського наступу на Харківщині восени 2022 року.
Зважаючи на ситуацію на землі, обидві сторони роблять ставку на повітряну кампанію. Це виявляється в активному використанні безпілотників, крилатих та балістичних ракет. Росія активно застосовує тактику «війни міст», завдаючи ударів по великих населених пунктах, зокрема Києву, з метою перевантажити українську протиповітряну оборону (ППО). Однак, цей «ракетний терор» не призведе до перемоги і не зможе повністю зруйнувати українські міста, адже доктрина спрямованого терору проти цивільного населення історично не була успішною.
Україна, натомість, зосередила свої зусилля на завданні максимального економічного збитку агресору. Удари по нафтопереробних заводах, складах та логістичних вузлах, як-от у випадку з «Вайлдберріз» та портом Новоросійська, демонструють ефективність цієї стратегії. Це призводить до дефіциту пального в Росії, змушує її шукати альтернативи, як-от китайський дизель на Далекому Сході, та обмежувати продаж бензину. Такі дії роблять ціну війни для Росії дедалі вищою, що може зробити її неприйнятною.
Тренди сучасної війни та невизначене майбутнє
- Зростання ролі повітряної війни: Повітряна кампанія, особливо з використанням ударних дронів, стає важливішою за наземні операції. Безпілотники, завдяки своїй дешевизні та масовості, ефективно доповнюють або навіть замінюють крилаті та балістичні ракети, особливо для ударів на великі відстані.
- Ключове значення ППО та дефіцит протиракет: Ефективність протиповітряної оборони, особливо проти балістичних ракет, є критично важливою. Дефіцит ракет для ППО створює серйозні проблеми, оскільки виробництво балістики є дешевшим за виробництво засобів протидії.
- Промисловий потенціал та масштабування виробництва: Здатність швидко масштабувати виробництво нових видів озброєнь, зокрема дронів, стає визначальним фактором стійкості. Гнучка, розподілена система виробництва, яку використовує Україна, виявляється ефективнішою за жорстко централізовану російську модель.
- Зберігається позиційний характер бойових дій: Фронт залишається відносно стабільним, з обмеженими просуваннями обох сторін. Українські сили стримують російські наступи, тоді як російські війська повільно просуваються, але без значних стратегічних здобутків.
На завершення, залишається невизначеність щодо шляхів завершення конфлікту. Позиції сторін кардинально відрізняються: Україна бореться за свою державність, тоді як Росія зосереджена на захопленні Донбасу. Компроміс видається малоймовірним, що свідчить про продовження війни. Історичні аналогії, як-от Корейська війна, показують, що завершення подібних конфліктів часто пов'язане з ключовими політичними змінами, а не зі згасанням бойових дій за відсутності порозуміння.