Бійці 24-ї ОМБр: Один день з життя бойового медика під час евакуації поранених

Основний страх бойового медика – втратити людей під час евакуації. "Це є життя людей, воно найважливіше і в пріоритеті зараз для нас", – наголошує він, додаючи, що над збереженням життя працюють усі: від найнижчої ланки до найвищих органів управління бригади. Медик, який служить у ЗСУ з 25 лютого 2022 року, визнає, що страх завжди присутній, але професіоналізм та бажання допомогти переважають.

Процес евакуації та надання допомоги

Процес евакуації починається з комунікації з бійцями на позиціях, які максимально точно описують стан пораненого та характер поранення, зокрема, чи є масивна кровотеча. За можливості, для евакуації використовуються квадроцикли через їхню маневреність, а за відсутності такої можливості – броньована техніка. Медик повинен діяти швидко, особливо коли людина втрачає кінцівку, адже в цей період біль може бути відсутній, що дає обмежений проміжок часу для надання адекватної допомоги. Кожен випадок є унікальним, і медик не може передбачити точний перебіг подій.

Транспортування поранених потребує значних зусиль. Бійці виносять побратимів на ношах, долаючи труднощі польових умов. Медики проводять обробку ран, накладають турнікети, що є критично важливим для зупинки кровотечі. Попередньо, бійцям, які виявили бажання, надавали воду, щоб полегшити їхній стан. Такі дії, як накладання транспортної шини, також є частиною першої допомоги.

• Оцінка стану: Візуальний огляд пораненого для визначення ступеня тяжкості поранення.
• Перша допомога: Накладання турнікета для зупинки масивної кровотечі, надання знеболювального за необхідності.
• Евакуація: Транспортування пораненого до стабілізаційного пункту за допомогою квадроциклів або броньованої техніки.
• Подальша стабілізація: Забезпечення стабілізації стану пораненого на стабілізаційному пункті.

Сила духу та мотивація медика

Бойовий медик підкреслює, що кожна людина по-різному реагує на поранення. Він бачив бійців із надзвичайною силою волі, які, незважаючи на критичні поранення, тримаються та не виявляють страху. Така стійкість побратимів також заспокоює і мотивує самого медика. Деякі бійці, навіть отримавши вогнепальні поранення нижніх кінцівок, самостійно виходили з позицій.

Особиста мотивація медика полягає в тому, що він – лікар, а його "зброя" – це вміння рятувати життя. Він свідомо обрав цей шлях, навчився і був до цього готовий. Навіть під час відпустки він постійно цікавиться ситуацією на фронті, адже відчуває, що його робота тут ще не закінчена. Ця незакінчена робота не дає йому спокійно жити вдома.

«Я на то вчився, я до того був готовий. Я то усвідомлюю по сьогоднішній час, тому що першочергово це моя задача - це допомогти.» — Бойовий медик 24-ї ОМБр.

Відмінності між евакуацією зараз і раніше

Порівнюючи з минулими роками, медик зазначає, що раніше евакуація могла проводитись швидше, що дозволяло медикам виїжджати ближче до позицій. Це давало 2-3 години для проведення евакуації, і він міг бути відносно спокійним, знаючи, що допомога буде надана. Зараз процес евакуації триває довше, що вимагає від медиків більшої обережності та прагнення зберегти кінцівку, уникаючи непотрібних ампутацій. Тому робота проводиться інтенсивніше та строгіше.