Як художник Йінка Ілорі перетворює радість на мистецтво, черпаючи натхнення з поколінь

Батьки художника, які емігрували до Лондона у 1980-х роках, походили з різних штатів Нігерії: мати – з Ондо, відомого своїми скельними ландшафтами та теплою атмосферою, а батько – з Екіті, прозваного «джерелом знань» за академічні досягнення. Незважаючи на народження у Великій Британії, Ілорі відчував сильний зв'язок з батьківщиною батьків. Його мати займалася торгівлею мереживом та організацією свят, а батько, якого всі знали як «дядька Пола», був наставником і терапевтом для багатьох. Вони також володіли невеликою крамничкою, яка стала центром спільноти, та проводили недільні церковні служби, вносячи в життя Ілорі ритуали спільноти, віри та задоволення.

Збір символів радості

Йінка Ілорі розвинув у собі «дух колекціонера», подібний до материнського. Якщо мати збирала предмети, то він – символи, такі як сонце, камінь, руки чи барабан. Ці символи стали для нього візуальним вираженням спогадів про моменти радості з юності, пов'язані з сонцем Ондо, ритуалами, спільнотою та зібраннями. Візуалізація цих символів допомагає йому «збирати» радість. Його підхід полягає не у вигадуванні історій, а у їх розкритті крізь власну призму та особистий досвід, а також через історії інших людей, які він перетворює на символи.

Художник вважає, що візуалізація та обмін досвідом дозволяють передавати радість наступним поколінням, роблячи її трангенераційною. Він провів експеримент у Instagram, запитавши свою аудиторію про те, як вони сприймають радість сьогодні і як її можна перетворити на символи, пов'язані з їхніми спогадами. Відповіді, які він отримав, стали для нього «щоденним хрещенням радістю», схожим на ритуали його батьків.

Символічне мистецтво та спільні переживання

Ілорі обрав деякі з відповідей та перетворив їх на символи, такі як гриб, кеш'ю, спортивний автомобіль, чаша для пальмового вина, поєднавши їх із символами зі свого архіву: «хвилі сміху», «дорогоцінна радість», «зв'язок», «схід сонця» та «спільнота». Аналіз відповідей показав, що приблизно 80% респондентів відчували зв'язок та спільність, 65% – зв'язок із природою, а половина – відчуття свободи, руху та досліджень. Деякі також згадували про зростання, яке може відбуватися з часом, іноді через боротьбу, а невелика кількість – про спокій.

Ці враження були втілені у творі мистецтва, що відзначає силу трангенераційної радості. Особливо помітно, що ніхто з опитаних не згадував про особисті досягнення; натомість усі говорили про людей, місця та спільні переживання. Художник підкреслює, що збирати цю радість означає знаходити «насіння», посіяне попередніми поколіннями, близькими людьми та спільнотою. Щоб побачити ці насіння, потрібно їх візуалізувати, а збирати – ділячись ними. Його батьки завжди казали: «Що посієш, те й пожнеш», і тепер Ілорі закликає ділитися радістю, передаючи її з покоління в покоління.