Олександр Клименко, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, на брифінгу 10 серпня заявив, що корупція не зменшується, а топ-корупція навіть зростає. Він також зазначив, що держава не демонструє достатньої політичної волі для боротьби з цим явищем. Це важливе свідчення, адже Клименко відомий своєю стриманістю та професійним підходом до антикорупційної діяльності.
Причини зростання корупції та суспільного сприйняття
Незважаючи на те, що відверто корупційних кейсів, як 15-20 років тому, стало менше, суспільне відчуття гостроти проблеми зросло. Соціологи, зокрема Ігор Гринів, пояснюють це не стільки кількістю, скільки обсягами коштів, що фігурують у корупційних схемах. Під час війни, коли державний бюджет значно зріс, зокрема за рахунок військових витрат, навіть відсоткові втрати призводять до колосальних сум. Якщо раніше скандали стосувалися десятків тисяч доларів, то тепер мова йде про мільярди, що відчувається громадянами навіть без детального ознайомлення з розслідуваннями.
Ще одним ключовим чинником є зміщення відповідальності. Рік тому головними винуватцями в корупції вважалися антикорупційні органи, які нібито погано виконували свою роботу. Однак, за даними соціологічних опитувань, за півтора року частка тих, хто вважає відповідальним президента, зросла з 31% до 57%. Цей тренд пояснюється тим, що відповідальність поступово переклали з парламенту, який ухвалював відповідні закони, саме на главу держави, враховуючи його безмежні повноваження.
Шляхи вирішення проблеми та вибір влади
Ситуація вимагає від президента активних дій. Теоретично, він має можливість змінити негативний тренд, продемонструвавши себе як чемпіона в антикорупційній боротьбі. Для цього пропонується кілька кроків: скасування правок Лозового, які вважаються однією з ключових причин безкарності; запровадження нормальних судових експертиз, які наразі затягуються на місяці; проведення незалежних конкурсів на керівні посади правоохоронних органів, зокрема щодо законопроекту про перезавантаження ДБР. Також важливо припинити сприймати антикорупційні органи як загрозу та атакувати їх, адже суспільство бачить у цьому спроби влади уникнути відповідальності.
Якщо президент не змінить свою тактику, негативний тренд щодо його особистої відповідальності за корупцію лише посилюватиметься. Українці очікують не лише слів про стійкість, а й конкретних дій та покарання для корупціонерів. Цифра у 90% не є остаточним вироком, а радше закликом до дій, які ще можуть змінити ситуацію. Однак існує ризик, що влада продовжить ігнорувати суспільні настрої, як це часто відбувається з протестами.