Шльончик народився і виріс у Чернігові. Його творчий шлях розпочався з раннього дитинства: у шість років він змайстрував гітару, а вже в підлітковому віці став відомим музикантом та майстром, який виготовляв перші мандаліни. Його пристрасть до радіотехніки привела до листування з німецькою фірмою Bosch, яка надіслала йому креслення, що згодом стали цінним папером для роботи. Війна загартувала Олександра, він пройшов через складні випробування, отримавши поранення, але не зламавшись.
Шлях Майстра: Від перших інструментів до фабрики музичних інструментів
Після війни Олександр Шльончик продовжив свою справу, пов'язану з музичними інструментами. Його кар'єра була тісно пов'язана з Чернігівською музичною фабрикою, яка випускала до 100 піаніно на день та експортувала їх у 33 країни світу. Шльончик працював там старшим майстром технічного контролю, курируючи цех, де виготовлялися цимбали, банджо, роялі та сопілки. Його конструкторські розробки, зокрема сім'я сопілок його власної конструкції, а також гітари, зробили фабрику відомою.
Фабрика була унікальною, випускаючи величезну кількість інструментів, а музичні майстри добивалися філігранності в оздобленні. Сам Шльончик, як конструктор і майстер, втілював свої ідеї у реальність, створюючи інструменти, які відзначалися особливим звучанням та красою. Його колеги згадують його як людину, яка могла змусити заграти навіть простий сучок, вкладаючи душу в кожне дерево.
Відродження історії: Реставрація шедеврів
Олександр Шльончик брався за найскладніші завдання, зокрема за реставрацію унікальних музичних інструментів. Одним із найвизначніших його досягнень стала реставрація торбана Тараса Шевченка. Цей старовинний інструмент, пошкоджений часом, вимагав неймовірної майстерності та терпіння. Шльончик працював над ним понад два роки, розібравши його на частини, зробивши детальні креслення та відтворивши його, зберігаючи оригінальне дерево. Цей процес перетворив його на інженера, який вивчав історію інструменту, використовуючи літературу німецькою та англійською мовами.
«Навряд чи хтось би зробив отаку реставрацію отого прадавнього інструмента. Ну, по-першому році багато. Півтора року роки я працював. Я розібрав, я зробив креслення.» — Олександр Шльончик.
Його робота над торбаном стала свідченням глибокої поваги до історії та культури. Цей інструмент, що колись належав Шевченкові, отримав друге життя завдяки майстерності Шльончика. Він не просто відновив його, а й відчув його душу, вклавши у процес реставрації свій унікальний талант. Звучання відреставрованого інструменту було настільки вражаючим, що його дружина змогла вивчити на ньому думи та записати їх.
Спадщина майстра: Любов до України
Справа Олександра Шльончика продовжує жити. Його інструменти звучать в академічних та народних оркестрах, надихаючи нові покоління музикантів. Його донька, Наталочка, назвала проєкт на його честь, щоб увіковічнити пам'ять про дідуся, чия любов до батьківщини була нероздільною з його життям. Він виховував молодь, передавав їм свої знання та любов до мистецтва, вчив цінувати життя і йти правильним шляхом.
Олександр Шльончик був не просто майстром, а справжнім патріотом, який щиро любив Україну. Його інструменти, створені з любов'ю та майстерністю, є невід'ємною частиною української культури. Він залишив по собі не лише інструменти, а й цілу філософію життя, засновану на праці, творчості та безмірній любові до рідної землі. Його спадщина – це цінний код нації, який потрібно зберігати і примножувати.