Переговори України та Росії: хто, що, коли, чому і як

5 вересня 2026 року до Москви прибули Річард Греннелл та Джаред Кушнер. Їх зустрів Кирило Дмітрієв, якого називають спеціальним переговорником Путіна щодо американського напрямку. Американська сторона, за припущенням, розглядала кандидатури Греннелла та Кушнера для переговорів через довіру до них з боку тодішнього президента Трампа, хоча експерти висловлюють сумніви щодо їхньої дипломатичної компетентності для ведення таких складних переговорів. Переговори, що тривали понад три години, були названі Кремлем «конструктивними, гранично відвертими та довірливими». Американці представили кілька варіантів врегулювання конфлікту, але прориву не сталося. Ключові розбіжності залишаються невирішеними, зокрема, вимога Путіна про передачу всієї території Донецької та Луганської областей.

Переговори у Києві та перспективи миру

6 вересня 2026 року Греннелл та Кушнер прибули до Києва, де зустрілися з президентом України Володимиром Зеленським, а також з міністром оборони Рустемом Умєровим, керівником ГУР Кирилом Будановим та головою фракції "Слуга народу" Давидом Арахамією. Європейські радники з безпеки також брали участь у зустрічі. Переговори були названі «дуже змістовними» та зосереджувалися на двох принципово різних напрямках: мирне врегулювання, припинення вогню, гарантії безпеки та можливі прямі переговори з Росією; а також підтримка України на випадок зриву угоди, що включає постачання зброї, зокрема ракет для Patriot, систем ППО та допомогу в енергетиці.

Українська сторона, згідно із заявою Зеленського, виходить з того, що війна триватиме. Непереборні суперечності, зокрема територіальні питання та гарантії безпеки, роблять досягнення миру вкрай складним. Україна відкидає вимогу Росії про передачу територій, які ще навіть не окуповані, а питання гарантій безпеки залишається відкритим. Навіть за умови відведення українських військ, немає жодних гарантій, що Росія не нападе знову, а попередній досвід, як-от Будапештський меморандум, демонструє ненадійність політичних, але не юридично закріплених гарантій.

У цьому контексті, єдиною реальною гарантією безпеки для України залишається власна армія та розвиток партнерських відносин із союзниками. Паралельно з переговорами про мир, Україна продовжує обговорювати з американцями військову допомогу, хоча й стикається з певними проблемами. Єдиною реальною стратегією, що може зробити агресію комерційно невигідною, є підвищення витрат для Росії, зокрема через вплив на авіасполучення.

Висновок із переговорної історії полягає в тому, що готового проекту договору не існувало. Це була класична челночна дипломатія, де представники США передавали позиції сторін одна одній. Головним досягненням, ймовірно, стало відновлення переговорного процесу та вихід із тривалого глухого кута, хоча конкретних проривів досягнуто не було. Військові дії та взаємні удари продовжуються, що свідчить про тривалість конфлікту. Україна, у свою чергу, продовжує посилювати тиск на Росію, збільшуючи витрати агресора, що може вплинути на подальший розвиток подій.